Переможцем «МастерШефа»-11 (СТБ) став 29-річний гравець у покер Богдан Шинкарьов. У суперфіналі він боровся за перемогу зі Світланою та Владом, і в результаті судді визнали його найкращим кухарем-аматором сезону. Як приз Богдан отримав грошову винагороду і можливість навчатися в кращій кулінарній школі Франції.

Богдан живе у Харкові і вже 10 років професійно займається грою у покер. Визнає, що саме цим він заробив собі на квартиру та відклав гроші на власний бізнес. Тепер точно знає, яким він буде: Богдан мріє про відкриття ресторану у столиці України.

«Переробив усе меню за день до суперфіналу»

— Богдане, відчували, що перемога у «МастерШефі» таки опиниться у ваших руках?

— Хоча у мене з самовпевненістю все гаразд, сумнівів було багато. Але коли я вже потрапив до суперфіналу, не хотілося відпускати перемогу. У мене така робота, що я не звик сподіватися на краще. Інакше занадто часто доведеться засмучуватися.

— Не загадуєте.

— Це точно. Але коли ми вже пройшли до суперфіналу і готували останнє меню, зрозумів, що дуже засмучуся, якщо не виграю. У суперфіналі нас було троє: Влад, Світлана та я. Кожному треба було приготувати три страви за дві години. Напевно, моїм козирем стала основна страва.

— Чорна тріска?

— Чорна тріска з «землею» з броколі, двома соусами. Це була страва з історією. Подібне блюдо я пробував у Лісабоні, це була одна з найсмачніших риб, які я коли-небудь куштував. Я по-своєму все інтерпретував. Але можу сказати з упевненістю, що переміг не завдяки десерту.

— У них ви не сильні?

— По сезону у мене все йшло добре. Але на суперфіналі десерт вийшов відсотків на 80. Це був мус, як медуза. Але через те, що я трохи не витримав технологію, у мене вийшла якась перлина.
«МастерШеф» — це проєкт не для слабаків», — говорить Богдан Шинкарьов

— Скільки часу витратили на продумування фінального меню?

— Пам’ятаю, щойно ми потрапили до «кітелів», Ярославський запитав: «Ви розумієте, що скоро фінал? Готуєте меню? Добра половина учасників покивала головою, що готові. А в мене була мета лише не вилетіти у наступному конкурсі. Хоча я мав план меню, але у вихідний за день до фіналу спробував це приготувати, і мені не сподобалося. Тому переробив все меню за день до суперфіналу.

— Було видно, як ви нервувалися у фіналі.

— Я взагалі дуже «переживальний» хлопець. Тремтіли руки, бо почував себе не у своїй тарілці. Я вже десять років граю в покер і там відчуваю себе як риба у воді. А ось на кухні «МастерШефа» страшенно хвилювався, а суперфінал став апогеєм! Було побоювання, що взагалі не встигну все доробити.

«Гра в покер — дуже нервова робота. Майже 10 років я вночі не сплю»

— Чи збираєтесь уже до Парижу?

— Насправді, я вже повинен був розпочати навчання у кулінарній школі. Але вирішив, що найкращий варіант — навесні. Планую поїхати до Парижу з дружиною.

Читайте також: «Хтось живе без руки, ноги, ще чогось. А я без чоловіка»: Ольга Мартиновська розповіла про себе та родзинки нового сезону «МастерШефа»

— Чи плануєте стати ресторатором?

— Для того щоб стати суперпрофесійним шеф-кухарем, потрібно набагато більше часу. Але тепер я знаю, куди можна вкласти гроші. Хочу розвивати свої знання у сфері кухні. До того ж маю багато хороших друзів, які, схоже, теж збирали гроші на мій ресторан. Не можна грати в покер все життя.

— Чому?

— Це боротьба розуму, логічних роздумів, хитрощів. Так чи інакше, з віком гострота притупляється, а молоді все приходять і приходять. Мені 29 років, і я вже для цієї професії застарий. До того ж це дуже нервова робота. Майже 10 років я вночі не сплю. Не думаю, що коли мені виповниться п’ятдесят, буде комфортно вночі так само кидати «мишки» в стіну.

— Буває й таке?

— Особливо, якщо граєш на великі гроші і тотально не везе.

— Скільки програвали за день?

— Бувало, декілька тисяч євро. Але це було кілька разів за десять років. Зрозуміло, що у моїй роботі немає стабільності. Морально це дуже складно переживати, адже сьогодні тобі здається, що ти король світу, а завтра думаєш, чи буде за що жити (посміхається).

Читайте також: У 49 років — ані дружини, ані дітей: Ектор Хіменес-Браво прокоментував чутки про свою нетрадиційну сексуальну орієнтацію

— З чого почалося ваше захоплення покером?

— Мені було 18 років, коли один із друзів запросив до покер-клубу. На той час я грав просто для задоволення. Зізнаюся, спочатку було страшно — розмови навколо цієї гри йшли не найкращі. Але таки пішов, а за два з половиною місяці вже виграв свій перший великий турнір, заробивши 2 200 доларів. Для 18-річного хлопця це були шалені гроші! До речі, з того часу я жодного разу не брав грошей у батьків. Щоправда, частину отриманих коштів швидко програв і вирішив, що більше не займатимуся цим. Навчався в університеті на факультеті економіки та права і вирішив підробити дилером у покерному клубі.

— Самі не грали?

— Упродовж року тільки роздавав карти. Але відчував, що мені хочеться самому сісти за гральний стіл. Зрештою я так і зробив.

— Чи є залежність від гри?

— Зовсім ні! Якби мені можна було не грати, я б із задоволенням цього не робив. Через участь у «МастерШефі» не сідав грати півтора місяці і, зізнаюся, отримав справжнє задоволення. Знаєте, через десять років гра для мене перетворилася на звичайну роботу.

— Ви граєте онлайн?

— Останні два роки — так. Здебільшого через пандемію. До цього років п’ять я по пів року жив у Європі, беручи участь у турнірах покеру. Насправді це ціла культура. Гравці збираються у трьох- чотирьохповерхових казино. Усі приїжджають чепурно одягненими. Окрім, щоправда, покеристів.

— Хіба вони не повинні бути в смокінгах?

— Старші люди — так. А ми, молоді, ходимо туди як на роботу. Я навіть за столом по одягу одразу можу вирахувати, хто професіонал, а хто — ні. Не майстри — в білих сорочках, відпрасованих штанах, ідеально вичищеному взутті. Але це, повірте, зовсім не зручно. За гральним столом можна провести 12 годин! Так що краще бути в максимально зручному одязі. Джинси та худі — те, що потрібно. У Європі казино — вид відпочинку та розваги. Люди не витрачають останніх грошей. Вони п’ють шампанське, сидять за ігровими автоматами або картковим столом і просто отримують насолоду.

«Пішов на кастинг, хоча був упевнений, що мене не візьмуть»

— Як за такого графіка у вашому житті знайшла місце кулінарія?

— Від елементарного бажання смачно поїсти. Повертаючись додому з Європи, я розумів, що знайти для себе заклад, де мені подобається їжа, стає все складніше. Почав потроху готувати вдома сам. Хоча головна на кухні, звичайно, дружина. До речі, саме вона присадила мене на перегляд «МастерШефа». Я весь час казав, що всі учасники погано готують, а друзі відповіли: піди, покажи, як треба. Один з друзів переслав мені інформацію про кастинг на проєкт. Я подумав: чому ні?
За словами Ектора Хіменеса-Браво, нагороду переможця Богдан заслужив

— Звичайно, ви гравець.

— Я був певен, що мене не візьмуть. Але все сталося інакше.

— Був момент на проєкті, коли хотілося все кинути та піти?

— Так, це сталося після того, як оголосили «десятку». А потім почався просто шалений графік. Конкурси ставали важчими, морально відчуваєш виснаження, я постійно недосипав. Всі були дуже знервовані. Пам’ятаю, я дзвонив додому і казав, що, мабуть, у наступному випуску піду, бо просто нема сил. Починаючи з «десятки» я не їв до того моменту, поки не закінчиться зйомка. Так переживав, просто не міг стояти на місці — весь час ходив. Це був період, коли мій організм був на межі. За кілька днів до фіналу я спав три години на добу і був остаточно виснажений. І в цьому стані мені треба було готуватися до суперфіналу.

Читайте також: Елеонора Баранова: «Стала шеф-кухарем у 22 роки і ніколи не приховувала, що це було моєю мрією»акож:

— Коли ж вас відпустило?

— Тільки після повернення додому. Коли отримав кубок переможця і в мене летіло конфетті, я ще не вірив у те, що відбувається.

— Готуєте зараз?

— Звичайно! До речі, кожен випуск «МастерШефа» збирав удома друзів та готував для них страви, як на програмі. Це було меню із трьох страв. По суті за час проекту в ефірі я провів 18 шефських вечерь для десяти чоловік. Напевно, це було як робота над помилками — все, що не виходило, проробляв. А на суперфінал ми пішли до ресторану та разом переживали все, що відбувалося. Мені досі іноді здається, що це було не зі мною.

«Шуба»

Відварюємо буряк, моркву та картоплю. Нарізаємо дуже дрібно цибулю і вкидаємо в холодну воду з льодом. Розбираємо копчену скумбрію. Натираємо на тертці картоплю та моркву. Додаємо сіль та трохи лимонного соку. Варений буряк нарізаємо, додаємо сметану або вершки і збиваємо блендером.

Додаємо спеції: коріандр, сіль, перець та лимонний сік. Для бурякової маси потрібен желатин — 1,2 грама желатину на 100 грамів бурякової маси. Нагрійте масу вище за 60 градусів, але не доводьте до кипіння.

Силіконову форму заповнюємо наполовину буряковим мусом, кладемо в центр трохи моркви. Можна змастити майонезом, краще домашнім. Туди ж йде картопля, трохи цибулі, потім скумбрія. Вирізаємо шматочок чорного хліба і акуратно втискаємо, наче проштовхуючи усередину начинку, до моменту, поки бурякова маса не заповнить всю форму. Відправляємо заготовку на заморожування на кілька годин.

Дістаємо з форми, даємо розтанути.

Раніше переможниця та суддя кулінарного проєкту «МастерШеф» Ліза Глінська поділилася рецептом казкового торта «Рафаелло».

Фото СТБ
3780
Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook
та Twitter