Минув рік з тих пір, як перші ракети атакували українські міста на початку широкомасштабного вторгнення російських військ. Саме таким є термін перебування перших біженців у Польщі. Це переважно жінки з дітьми. «Апостроф» поспілкувався з ними і дізнався, як вони пристосувались до життя в сусідній країні. Також ми з’ясували, як почуває себе Польща після року інтенсивної допомоги вимушеним мігрантам з України.

Найбільша діаспора

На початку 2022 року в Польщі проживало майже 2 мільйони українців. Із початком війни ця цифра зросла в рази. За даними польських прикордонників, після 24 лютого 2022 року понад п’ять мільйонів українців перетнуло польський кордон. За даними соціологів, сьогодні українці становлять 8% населення Польщі.

Наприкінці 2022 року віце-президент Польського фонду розвитку Бартош Марчук повідомив наступні цифри щодо кількості громадян України, які перетнули кордон після 24 лютого і нині перебувають на території Польщі.

«Нині у Польщі мешкає 950 тисяч біженців, влітку ця цифра складала 1,4 мільйони, згідно з базою PESEL», — розповів Бартош Марчук.

Загальна кількість українських громадян, які мешкають на території Польщі — 2.3 мільйони.

На офіційний запит до мерії міста Кракова (Urząd Miasta Krakowa) «Апострофу» відповіли, що з першого квітня в Кракові перебувало близько 270 тисяч біженців. Це близько 20% всього населення Кракова. У мерії також підтвердили, що кількість прибулих після війни з того часу зменшилась, і нині йдеться про 120 тисяч українців, які перетнули кордон після війни.

«Значна частина осіб з досвідом біженців виїхала з Кракова. Хтось повернувся до України, хтось поїхав до інших країн чи міст Польщі. Більшість українців, які нині перебувають у Кракові, працевлаштувались», — розповів «Апострофу» мер Кракова Яцек Майхровський.

Щодо дітей — то нині відомо, що в польських школах вчиться 191 тисяча українських учнів. Втім, за словами Міністра освіти і науки Пшемислава Чарнека, Польща готова до більшої кількості школярів з України — 400-500 тисяч.

За словами Бартоша Марчука, близько 60-70% українських біженців знайшли себе на польському ринку праці.

«Ніхто ні в кого не забирає роботу, українці заповнюють прогалини в вакансіях, які пропонує польський ринок», — запевняє віце-президент Польського фонду розвитку.

Історія Марини з Херсону

Марина Примачок разом із двома доньками (4 і 10 років) приїхала з Херсону 7 березня.

«Три дні ми просто сиділи в Херсоні й чекали, раптом все закінчиться, — розповідає Марина про перші дні російського вторгнення. — Сестра виїхала в перший день. Подзвонила і сказала, що хотіла вертатись, але після того, як прорвали Антонівський міст, всі зрозуміли, що надії немає. І ми виїхали».

У Херсоні Марина з сестрою займались дошкільною педагогікою і працювали за методом Монтесорі (педагогічна система на основі методів Марії Монтесорі, які вважаються прогресивними в сучасному суспільстві). За словами Марини, сестра в Херсоні очолювала дитячий садочок, де працювали за методом Монтесорі і була знайома з директором такого ж садочку в Польщі.

«Завдяки цій директорці у нас не лише помешкання, а й робота, — розповідає Марина. — Спочатку доглядали за дівчинкою з Маріуполя, яка має синдром Дауна. (Дівчинка з мамою згодом вирушили до США). З серпня нас прийняли на повну ставку — працюю в групі як помічник вихователя, няня».

До садочка ходить молодша донька Марини, якій нині вже виповнилось 5 років. Жінка говорить, що у молодшої доньки з адаптацією й опануванням мови проблем не виникло. Старша донька — п’ятикласниця — і їй психологічно було складніше. Дівчинку вдалось зарахувати до приватної польської школи.

«Спочатку вона взагалі не хотіла туди йти. Не хотіла вчити мову, просилась назад в Україну. Але польські діти потяглись до неї одразу. Всі хотіли з нею поговорити, кудись запрошували, навіть приносили подарунки. Певний час донька постійно ходила з телефоном і перекладачем», — згадує Марина.

У ході розмови Марина зізналась, що ще до війни планували з чоловіком виїхати до Польщі, але чоловік «усе відкладав».

«У Вінниці замешкав і працює. Він інженер, працює на меблевій фабриці», — мовить жінка.

На сакраментальне запитання, чи планує пані Марина з дітьми вертатись в Україну, відповідає, що не налаштована.

«Діти мріють повернутись, але я там перспектив не бачу, — зізнається Марина. — Сестра показувала відео, де розбомбили її квартиру. А тато виїхав одразу, коли влучили в сусідній будинок».

Історія Оксани з Києва

З перших секунд розмови Оксана Кушнір, яка прибула з 11-річним сином 7 березня, повідомила, що вони тут тимчасово. Мають однозначне бажання повернутись в Україну одразу після перемоги.

«Я поїхала, бо в мене сину 11 років, і він повинен мати мирне безпечне дитинство, навчатись у комфортній атмосфері, без повітряних тривог і ризику, плюс це можливість вивчати нову культуру», — пояснює Оксана «Апострофу».

«У мене не було проблем з адаптацією, бо було чітке розуміння, чому я тут. Одразу був пошук точок опори. Одразу зустрілась із різними людьми в Кракові, які мають схожі цінності й потреби. В квітні ми вже проводили читацькі клуби для українських дітей, події, де збирали українських мам із дітьми. Ми продовжуємо робити це по сьогоднішній день. Бережемо наші традиції, звичаї, мову, культуру», — розповідає жінка.

Оксана працює фотокореспондентом у виданні для українців. Втім, це теж радше не випадковість, а наслідок проактивності. Оксана сама написала у редакцію й поцікавилась, чи не хочуть вони опублікувати її фото з мітингу.

«В мене не було ані часу на якусь рефлексію чи депресію. Була задача допомогти сину в адаптації. Одразу записала сина в польський футбольний клуб, щоб він через спорт зміг подолати свої переживання, — ділиться Оксана. — Якщо не брати до уваги певні емоційні переживання, які бувають щодня, можна сказати, що адаптація відбулась, і дитина пристосувалась. Я зараз працюю в польській школі, допомагаю українським дітям із адаптацією. Маю чітке розуміння, що я роблю і для чого. Шукаю точки опори, щоб не відчувати безцільного перебування в чужій країні».

Історія Ольги з Києва

Ольга разом із сином — другокласником Левом, приїхали до Польщі теж на початку березня. На відміну від більшості українців, вирішили розглянути для притулку не Варшаву чи Краків, а менш відоме місто.

«Я розуміла, що у Варшаві і Кракові буде багато українців, і це велике навантаження для міст. Але в маленькому містечку менше можливостей. Тому обрала Познань. Це було доволі рандомне рішення. Я нічого не знала про Познань. Виявилось, це симпатичне і дуже спокійне місто», — ділиться враженнями жінка.

Ольга працює дистриб’ютором косметики. Говорить, що продовжує нині діяльність у Польщі і вже освоїлась та навіть має клієнтів серед польського населення.

«Але більшість — це все-таки українські жінки, — зізнається Ольга. — Знайомилась у чатах міста, спілкувалась з іншими українськими мамами, які приводили дітей до школи. Син вже звик і польську знає непогано, вчить мене навіть. Є кілька контактів і з польськими салонами краси».

Жінка каже, що їй тут подобається і поляки ставляться до неї та сина приязно. Але все одно хочуть додому і після перемоги планують повертатись.

«Син швидко знайшов собі друзів — поляків і українців. Але хоче додому і мріє про повернення в українську школу», — говорить Ольга “Апострофу”.

Рік позаду. Що далі?

У Кракові до цього часу функціонують різноманітні центри, де українці можуть отримати допомогу з житлом, харчуванням, речами першої необхідності, юридичну та психологічну консультацію.

«У пунктах тимчасового перебування перебуває близько 1000 осіб в близько 40 об’єктах для ночівлі, що фінансуються містом з коштів центрального бюджету, — повідомляють «Апострофу» у мерії. — У Центрі допомоги Україні (Міський осередок соціальної допомоги в Кракові, MOPS), в даний момент перебуває 358 осіб, 13 із них — у квартирах, що охороняються. У лютому додалося ще дві такі квартири».

За словами мера, в місті нині функціонують 15 осередків, де українці можуть безкоштовно отримати психологічну допомогу. Поза тим, місто взяло під своє крило українських дітей. А їх мами знайшли собі роботу у якості педагогів у школах, які працюють з українськими дітьми.

«Під кінець року працевлаштувались близько 160 таких осіб», — каже мер Кракова, наголошуючи, що важливу роль у цьому зіграли й міжнародні організації на кшталт ЮНІСЕФ.

Мер наголошує, що Краков є багатокультурним містом вже впродовж століть, а тому завжди був відкритим для інтеграції іноземців. Ще у 2016 році міські ініціативи заснували інтеграційну програму під назвою «Відкритий Краків», що мав би полегшити перші кроки нових мешканців Кракова.

«З цією метою, у співпраці з неурядовими організаціями проводимо різні проекти — підтримуємо курси польської мови, перекладаємо на українську мову офіційні процедури, працевлаштувавши кілька десятків україномовних осіб. Дбаємо і про дозвілля — насамперед дітей», — розповідає міський голова Яцек Майхровський.

За умов подальшої ескалації конфлікту в Україні та нової хвилі біженців — місто готове й надалі реагувати на ситуацію та діяти так, як того вим

Источник: apostrophe.ua