«Мене або обожнюють, або ненавидять»

— Вітаю з перемогою! Ненсі, які у вас зараз почуття, коли в ефірі закінчився 15 сезон «МастерШеф»?ВІДЕО ДНЯ

— Я, справді, чудово почуваюся. І, зокрема тому, що результат проєкту став всім відомий. Можна офіційно вже втілювати свої амбіції в життя. Я вже спілкувалася зі школою Le Cordon Bleu, вибрала курс на кінець вересня. Зараз збираю документи для візи до Англії.
«Коли оголосили мене переможницею, я трохи впала в ступор», — каже Ненсі

— Ви, як жоден інший переможець «МастерШефа», стикнулися з великою кількістю хейту.

— Це все дуже дивно, бо в «бульбашці» мого світу — сімʼї, друзів, так заведено, що жінки підтримують одна одну. А більшість моїх хейтерів — жінки. Тому для мене це було трошки шоком. Я не розуміла — чому, адже, як і інші учасники, я зростала на проєкті, вчилася…

Розкажу те, що ще не розказувала. Наступного дня після суперфіналу «МастерШеф» у мене був запланований виїзд на величезний благодійний обід для наших військових. Ми поїхали у військову частину, відключили всі телефони, щоб бути без звʼязку. І ось там я зрозуміла, де справжнє життя. Там, де готуєш обід людині й вона каже тобі «дякую». А хейт… Він весь у телефоні і мене не чіпає.


Читайте також: З мене зробили чучело: відома шеф-кухарка про перебування на «МастерШеф»

— І все ж таки, що ж ви робили «не так»?

— Мені здається, що мій феномен на проєкті у тому, що, на жаль, багато глядачів не зрозуміли, що я привнесла «нову хвилю» рецептів, технік класичних азійських страв. Деякі їх назви не знали навіть судді. Тому до мене було дещо інше ставлення, як до новатора на проєкті. До того ж я завжди йшла по історії автентичності східних смаків. А це не всі зрозуміли. Знаєте, якщо хейтерам легше свій негатив видавати на моїй сторінці, аніж, скажімо, на близьких, то нехай так і роблять.

— Суддя проєкту Оля Мартиновська потужно вас підтримала у мережі.

— Як і всі судді. Вони переживають, питають, як я справляюсь з хейтом. Ектор, який часто стикається з подібним, каже, що я не маю права закритися, а навпаки далі розвиватися і показувати, що все правильно. Хейт не зламав мене, а мотивував. Мене або обожнюють, або ненавидять і це показник того, що я йду у правильному напрямку.
«Всі судді мене підтримали. Вони переживали, питали, як я справляюсь з хейтом», — згадує дівчина

«Висока кухня» не завжди смачна»

— Відомо, що ви професійна модель. Як ви прийшли у «МастерШеф»?

— Я десять років працювала моделлю. А свій перший український «МастерШеф» подивилася десь у 2016 році. Там весь час говорили про «високу кухню» і мені стало страшенно цікаво, що ж воно таке. Бо у моїй сімʼї не було традиції ходити по кафе, ресторанах — я з маленького міста Умань. Коли почала працювати моделлю, заробляти кошти, їздити за кордон, відвідувала ресторани у пошуках тієї «високої кухні». У мене стався дисонанс, тому що «висока кухня» не завжди смачна. Але коли закохуєшся у якусь страву, їдеш з країни й не можеш більше її купляти, починаєш відтворювати самостійно. Спочатку готувала для друзів, потім пішла на курси кухарів, але про «МастерШеф» навіть не думала.


Читайте також: «Ми дронами доставляли в Суджу надлегку, але дуже поживну їжу»: військовий створив унікальну армійську кухню — фудтрак

— Хто ж надихнув вас?

— Мої дві подруги, одна з яких — переможниця «Топ-модель по-українськи» Таня Брик. Я ділилася з ними своїми ідеями та експериментами й дівчата запропонували: «Чому б тобі не податися на „Мастершеф“?» Ми разом зайшли на сайт каналу, подивились, що йдуть останні дні кастингу і я подала заявку.

— З моделінгом ви вже закінчили?

— Я погоджуюсь на разові зйомки, але вже за контрактами не працюю. Все ж таки, мій фокус на кулінарії.

— Коли доходили до суперфіналу, чи було відчуття що переможете?

— Ми боялися навіть думати про щось подібне, бо доля непередбачувана — бачили, що деякі «вильоти» були неочікуваними. Тішити себе думками про перемогу — небезпечно, твій мозок розслабляється і все. До того ж на проєкті стикаєшся з багатьма тригерами, які маєш побороти — емоційна нестабільність, графіки, самовпевненість. Суперфінал став для мене найлегшим конкурсом, бо я знала, що готувати, а коли я готую, на нерви просто немає часу. Перші пʼятнадцять хвилин суперфіналу ми дуже нервували, але коли почалася дегустація, атмосфера стала дружньою. Ми втрьох просто розслабилися і було неважливо, хто виграє, бо кожен був вартий перемоги.
«Я знала, що готувати, а коли я готую, на нерви просто немає часу», — поділилася Ненсі

— І тут оголошують вас…

— Я досить спокійна, неемоційна людина. Як я кажу, сльози я залишила своїм хейтерам. Я була шокована, й емоційно мені було дивно. Я трішки впала в ступор. Але перемога для мене не є найграндіознішою подією. Це просто важливий крок до моєї великої мети.

— Яка ж вона?

— Дуже хочу привезти «зірку Мішлен» в Україну, зробити свій заклад і розвиватися далі.

«Я впала в апатію і не могла собі навіть купити каву»

— Яким був для вас початок великої війни?

— Я виїхала до Японії, працювала, мала допомагати сімʼї, бо все було «на стопі». Потім зʼявився синдром біженця, коли я впала в апатію і не могла собі навіть купити каву, розуміючи, що переживають люди у моїй країні. Мій старший брат пішов воювати. Я на фізичному рівні зрозуміла, що мені необхідно приїхати додому. Пізніше я ще виїжджала на роботу за кордон, але знаходитися там довше двох місяців не можу.

— Попри постійні обстріли мирних міст?

— Я знайшла сенс свого перебування в Україні — допомога нашим військовим. Навіть ніч обстрілів не йде ні в яке порівняння з тим, що відчувають хлопці та дівчата на фронті. Слава Богу, з нашою квартирою все нормально. Хоча було, прилітало поряд, а нещодавно від вибухів у нас попадали дзеркала. Але всі живі.

— 15-й сезон «МастерШеф» знімали вже у новому павільйоні.

— Так, бо по старому прилетіла ракета. був момент, коли взагалі постало питання про те, чи буде сезон. Але все вирішили, й ми знімали на новому місті. У цей час учасники жили під Києвом. Було, що прилітало, навіть, біля готелю, але у той час ми були на зйомках.

— Що ви відчуваєте на четвертий рік великої війни?

— Я завжди говорю: тримаємо серце гарячим, а голову холодною. Немає вже білого або чорного, на жаль, приходить звикання, а цього не має бути. Як і всі українці, я мрію про нашу перемогу. Тому просто робимо, що можемо, і допомагаємо армії. Будь-що треба триматися на позитиві, бо так стає легше жити.

Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з тренеркою «Зважених та щасливих» Мариною Боржемською про випробування під час великої війни.

93
Читайте нас у Facebook