Під час “довгих” травневих вихідних, ми вирішили поїхати з Києва на відпочинок до Бердянська. Під час цієї поїздки, протяжність якої в обидва кінці склала близько 1600 км, ми отримали можливість оцінити справжню якість українських доріг відразу в декількох областях.

В Бердянськ з Києва можна потрапити кількома шляхами. Є найдовший маршрут – на Полтаву, потім необхідно звернути на Красноград, а з Краснограда виїхати на трасу Харків-Сімферополь і рухатися по ній до Запоріжжя і далі – до Василівці.

Після Василівки перед водієм встає вибір – їхати до Бердянська через Мелітополь або через Токмак. Про те, яке рішення буде кращим, мова піде трохи пізніше. Загальна протяжність цього маршруту – близько 850 км.

Є й інший шлях: Київ – Бориспіль – Переяслав-Хмельницький – Софіївка – Кременчук – Кам’янське (Дніпродзержинськ), потім в обхід Дніпра – на Запоріжжі, а потім знову або Токмак, або Мелітополь.

Цей маршрут є більш ніж на 100 км коротшим від попереднього, проте навігатор показав, що рух по ньому займе на годину довше, ніж їзда по більш довгому маршруту, через Полтаву – Красноград. Пояснюється це жахливою якістю цієї дороги, особливо в Черкаській області, після повороту в районі Золотоноші на Дніпро. Вночі по цій дорозі їздити не рекомендується, інакше є великий шанс залишитися без коліс.

Нормальний відрізок тут починається тільки після Каменського – більш ніж в 400 км від Києва, на об’їзній дорозі навколо Дніпра, яку грунтовно побудували в рамках підготовки до Євро-2012. Об’їзна переходить в трасу Дніпро-Запоріжжя. Її капітально відремонтували в минулому році і вона знаходиться у відмінному стані.

І є ще один шлях – не доїжджаючи до Полтави, згорнути в Решетилівці в сторону Кобеляк і далі рухатися через Царичанку, до Каменському, Запоріжжю та Бердянську. По протяжності цей маршрут майже такий же¸ як і кременчуцький, але кажуть, що якість дороги там краще. У підсумку, ми ним і скористалися.

Дорога Київ – Полтава приводилася в порядок ще в рамках підготовки до Євро-2012. Зараз будівельні роботи в Полтавській області ще йдуть. Однак аж до Лубен і Хорола, а це понад 200 км, за якість дорожнього покриття хвилюватися не варто. Воно дозволяє їхати практично з будь-якою швидкістю, на яку здатна ваша машина, хоча, зрозуміло, ми не рекомендуємо порушувати правила і перевищувати швидкість.

Після повороту в Решетилівці, ми виїхали на дворядне шосе. Воно було майже без ям, але латати-перелатана. Через це довелося сильно знизити швидкість. До речі, саме на цій дорозі в минулому році почали укладати сучасне цементно-бетонне покриття, яке, за словами прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, має перетворити це шосе в сучасну магістраль.

Ці роботи дійсно йдуть. Але якщо нову дорогу з якихось причин не побудують – маршрут Решетилівка – Дніпро стане дуже поганим. Справа в тому, що через дорожні роботи, деякі ділянки, за якими зараз потрібно їхати, являють собою справжнісіньку ґрунтовку. По ній можна пересуватися швидше 20-30 км/год.

А в районі Царичанки потрібно бути особливо уважним. Дорога покрита досить глибокими ямами, в яких можна легко пробити колесо. Удень їх можна майже без проблем об’їхати, але ось в темний час доби, потрібно бути гранично обережним.

За Дніпровсько-Запорізькому ділянці, ми виїхали на кримську трасу. Її не ремонтували дуже давно, але вона якимось чином до цих пір в пристойному стані. Покриття місцями дуже нерівне, але і майже без ям.

А в Василівці ми і встали перед тією самою дилемою – або через Токмак, або через Мелітополь. Справа в тому, що 140-км ділянка дороги через Токмак прийшла в абсолютно знищений стан ще в минулому році. Зараз, на рівні Єврокомісії вирішується питання про виділення коштів для капітального ремонту цього. Але поки цього не сталося, місцеві настійно рекомендують не потикатися в Токмак, особливо після настання темряви.

Тому вибір очевидний – їхати через Мелітополь. Якість цієї дороги залишає бажати кращого, але принаймні, вона не таїть в собі небезпечних сюрпризів.

Назад вирішили їхати через Красноград і Полтаву. Цей маршрут найдовший, але і найбільш швидкісний. Про трасу Київ-Полтава вище мова вже йшла. На цьому ж маршруті є автодорога М-29 – Харків – Красноград – Перещепине, яка була побудована в кінці “нульових” і за своєю якістю змагалася з автомагістраллю Київ-Бориспіль.

Але, перш ніж, потрапити на М-29, потрібно подолати кілометрів 100 ділянки траси Київ-Сімферополь в Запорізькій і Дніпропетровській областях. Вона дозволяє їхати досить швидко, але місцями вже покрита вибоїнами. У 2019 цій дорозі ще допоможе ямковий ремонт, але в 2020 році вона ризикує прийти в повну непридатність.

Звернувши в районі Новомосковська на трасу Дніпро – Донецьк (якість – трійка з плюсом), ми, через 20 км, повернули на М-29.

Тут, як раз і знаходиться пам’ятник тому, що відбувається з дорогами, коли їх будівництво переривається. Це так звана дніпровська “бетонка”. Її намагалися ремонтувати ще до Євро-2012, але здолали тільки один з напрямків, покривши його свіжим асфальтом. Тепер машини їздять тільки по ньому. Друга сторона заросла травою, перетворивши “бетонку” в дворядне шосе.

Нова ділянка траси М-29 також поступово приходить в непридатність. Вона все ще дозволяє розвивати велику швидкість, але лише в лівому ряду. У правому ряду, в деяких місцях вже можна пошкодити диски.

На цьому ж маршруті є дві по-справжньому поганих ділянки. Це короткий відрізок дороги Красноград-Карлівка, де в кількох місцях потрібно скидати швидкість майже до повної зупинки. Друга ділянка – це власне кажучи, місто Полтава, влада якого, схоже, вирішили, що дороги їм в місті взагалі не потрібні.

Якщо відкрити сайт Автострада, що показує актуальний стан українських доріг, то можна побачити, що більшість напрямків позначені червоним кольором, що свідчить про погану дорогу. З цим висновком можна погодитися – на схід і на південь від Києва живих доріг, які можна було б позначити зеленим кольором, залишилося дуже мало.