Якщо хто не в курсі, ці дві компанії засновано братами. Першу — Адольфом “Аді”, другу — Рудольфом Дасслерами, чиї предки переїхали до баварського Герцогенаураха з Львівщини, з Городка.

Так от, це історія Каїна та Авеля в чистому вигляді.

Почалася вона 1922 року, коли брати, як і батько, чоботарі, створили невеличку компанію Gebrüder Dassler Schuhfabrik. В 1936 прийшов перший великий успіх: чемпіон Берлінських Олімпійських ігор із бігу на 100м Джессі Оуенс виступав у шиповках Дасслерів. Брати на той час уже три роки як були членами НСДАП.

Авжеж-авжеж, суто з бізнесових міркувань…

Аді рік провоював на Західному фронті (Бельгія, Франція, Дюнкерк, вотетовотвсьо). Руді призвали в березні 1943-го — на Східний фронт. Через два роки його за дезертирство пов'яже SD. Рудольфа відправлять у концтабір Дахау — от тільки він туди не доїде. Від цілком імовірної страти його врятують американські війська. Врятують — і відправлять до табору військовополонених. А невдовзі проти нього розпочнеться слідство: якесь джерело повідомить американську окупаційну владу про те, що Рудольф Дасслер служив в SS. Здогадайтесь з одного разу, яке. Любий молодший брат, авжеж — принаймні, в Руді щодо цього не було жодних сумнівів, хоча й документальних доказів тому нема.

Аді досить успішно керував фабрикою за відсутності брата. Жирні контракти від Вермахту на пошив армійських чобіт дозволяли непогано жити. Зрештою, чим ще могло займатись подібне підприємство під час війни?

Не повірите. На фабриці Дасслерів збирали протитанкові гранатомети лінійки Panzerschreck. Зокрема, руками іноземних робітників — здебільшого французьких. Та коли до воріт фабрики підкотилися американські танки, звідти вийшла дружина Аді Катерина, запевнивши бійців, що це суто мирне підприємство. І так, ось вам гранатомети, мовляв… А дещо згодом, рятуючи бізнес, Аді закладе брата (так-так, докази відсутні)…

У 1948 Руді, проти якого так і не висунули звинувачень, піде з фірми, аби відкрити власну. Аді ж дасть своє ім'я колись сімейному підприємству.

Давня історія? Давня. Не має стосунку до нинішнього намагання капіталізувати на радянській символіці? Має. Без, гм, поваги до тоталітаризму Adidas би просто не існувало. До того ж, 1972 року компанія вдягала радянську збірну — і легко може пояснити появу нинішньої “ностальгічної” колекції цією колаборацією “заради миру”.

І ще одне, наостанок. Десь наприкінці вісімдесятих тричі смугаста фірма налагодила виробництво кросівок в СРСР. В динамівській секції, де я займався, їх називали “ленінградські Адіки” — цілком свідомо смакуючи конотацію із Алоїзичем, адже про його тезку Дасслера ніхто нічого не знав. Після них завжди лишалися червоні ноги — скільки б разів не пралися, насичено кармінова нутрянка линяла безбожно. Втім, це вже зовсім інша історія…

Алексей КАФТАН