Часто доводиться чути про повільне відновлення запасів вуглеводнів.

Тобто щорічний видобуток нафти та газу в Україні перевищує обсяги приросту їх розвіданих запасів, які за підсумками 2016 року становили лише 38%.

Урядова концепція розвитку газовидобувної галузі вказує, що цільовий рівень відтворення запасів у 2020 році сягне середньосвітового показника — 125%.

Сприяти зміні негативного тренду покликане проведення пошукових та розвідувальних робіт у значно більших обсягах, ніж це було досі.

Що ж заважало робити це протягом багатьох років? На думку Держгеонадр, причиною є критичне недофінансування таких робіт. Держава за два роки профінансувала розвідку корисних копалин лише на 5% від плану.

У бізнесу інша точка зору. Перед тим, як лікувати хворобу, треба встановити точний діагноз. Часи планової економіки минули, тому традиційні інструменти, які колись забезпечували результат, неоптимальні, а іноді й шкідливі.

Інвестувати в проведення сейсмічних робіт та розвідувального буріння необхідно, але платити за це повинні комерційні підприємства, а не платники податків.

Зокрема, за інформацією E&Y, середній п'ятирічний показник заміщення запасів найбільших нафтогазовидобувних компаній США, жодна з яких не фінансується з федерального бюджету, становив майже 190%.

Закликаючи нарощувати ресурсну базу, Держгеонадра стягує з компаній плату за приріст запасів. Це демотивує компанії займатися розвідкою та спотворює звітність щодо реальних розмірів доведених запасів у масштабах країни.

Крім того, будь-яка плата за приріст запасів, як і збір за продовження строку спеціального дозволу, не відповідають прогресивним світовим практикам та суперечать міжнародним зобов'язанням України перед Євросоюзом.

У світі не карають за успіх. Навпаки — там всіляко підтримують проведення пошукових робіт, зокрема, фіскальними стимулами.

Плата за надання надр у користування може стягуватися лише один раз.

Це підтверджується європейським законодавством, зокрема, директивою 94/22/ЄС “Про умови надання та використання дозволів на пошук, розвідування та видобуток вуглеводнів”. Україна повинна імплементувати цей документ на виконання угоди про асоціацію з Євросоюзом до кінця 2017 року.

У сучасному світі запаси важливі лише як комерційно доступна для вилучення категорія в даний момент, а фізичний розмір копалин під землею втратив своє первісне значення, перетворившись в очах інвесторів на вчорашній день.

Так, за даними, Oil & Gas Financial Journal, за три останні роки нафтогазові компанії Північної Америки списали запаси на безпрецедентну суму — 185 млрд дол, що стало прямим наслідком падіння світових цін на вуглеводні.

Поклади, які оцінювалися як видобувні і були цінністю при вартості бареля нафти 100 дол, виявилися економічно недоцільними для розробки при поточних цінах.

Тож коли чиновник змушує надрокористувача кожні п'ять років переоцінювати матеріальні запаси у монопольному органі, а Держгеонадра виписує видобувній компанії сумнівну з точки зору законності квитанцію на доплату за виявлені нею запаси, не слід питати, чому на українському ринку бракує іноземних інвесторів.

Роман ОПІМАХ, виконавчий директор Асоціації газовидобувних компаній України