І викриття з трибуни Верховної Ради — це лише увертюра. Навіть якщо все, що сказав і продемонстрував ­­генпрокурор Луценко з парламентської трибуни, відповідає дійсності й правда на сто відсотків на боці українських силовиків, справа довкола Саакашвілі й компанії все-таки є дуже сумнівною. У ній проглядається стільки підводних течій і рифів, що інакше, як цирком, це вже не назвеш. Тут проявилося все: дурість, безвідповідальність, непрофесіоналізм, безпринципність, злісна конкуренція, небажання мазатися в лайно та ставати пішаками в чужих іграх. Ситуація спільними зусиллями багатьох зацікавлених гравців, а вони сидять не лише на Банковій чи в наметовому таборі коло ВР, доведена до такого абсурду, що спрогнозувати, якою може бути її розв’язка, вже не здатен ніхто. Питань явно більше, як відповідей. Головний сценарист однозначно щось напартачив, випрядаючи нитку сюжету.

Дестабілізація в Україні дуже потрібна Кремлю, і важко не вловити істеричного задоволення в словах Пєскова: “Ми з цікавістю спостерігаємо” і “Звичайно ж, це головний біль України, тут, напевно, такого й ворогу не побажаєш…” Звісно, у ній зацікавлені різні особисті вороги Петра Олексійовича та влади, яку він уособлює. І ті, що ховаються за кодовим ім’ям “Курченко”, який нібито роздає гроші, бо йому щонайменше треба підтвердити якось свою корисність нинішнім господарям, і ті, що мешкають над Женевським озером чи Темзою, і ті, що ходять в кумах різних президентів, сусідського чи свого колишнього. Зацікавлені погойдати човник, і хто не помістився у владі, але дуже хотів би туди влізти, і хто на масовках заробляє на хліб насушний, і просто любителі смаленого.

Звісно, у всіх них різні інтереси. Глобальні гравці зацікавлені в капіталізації протестів і взятті їх під свій контроль для можливості подальшого моделювання під себе. Очевидно, що не зі спортивного інтересу. Кожен інвестор найперше дбатиме про повернення інвестицій. Вулиця — це дуже вагомий аргумент у діалогах із владою. Олігархи дещо втратили в сенсі доступу до державних активів і бюджетних потоків. Натякнути про свою могутність і здатність впливати на політику в режимі прямої дії доволі дієвий інструмент. Прикладів не бракує: так звані профспілкові шахтарські протести навесні 2015-го були відвертим шантажем із боку Ріната Ахметова. Але цю “красу гри” розгадати було неважко. Комбінації навколо протестів, очолюваних Саака­швілі, значно складніші, і бенефіціарів у цього процесу значно більше. Однак тепер, схоже, замовникам протестної “картинки” доведеться добряче перегрупувати свої сили.

Виконавцям же важлива капіталізація власної участі та процес, від якого вони теж сподіваються отримати свої дивіденди, але вже не як повернення раніше втраченого чи витраченого, а владою. Приглянувшись до публіки, яка становить основ­не ядро непримиренного протестного руху, важко не помітити її строкатості. Кого тут тільки немає. І романтики, які генетично не люблять владу й готові проти неї воювати лише заради задоволення, і корисливі типи або ледарі, які давно в такий спосіб заробляють на квартири та машини, і, звісно, цинічні виродки, яким байдуже, що продавати, уявляючи себе вершителями історії. На жаль, усі вони дістали можливість проявитися лише завдяки одній банальній обставині — браку волі в Петра Олексійовича справді жити по-новому (у хорошому розумінні), як він обіцяв. Саме Порошенко відкрив цю скриньку Пандори, із якої висипали всі ці маргінали, стипендіати олігархів і ворогів або просто ображені.

Завдяки запропонованій схемі, у яку вдалося вплутати потрібних пройдисвітів-утікачів, можна зреалізувати й плани (вже частково озвучені) з їх нейтралізації, позбавлення бізнесу в Україні та конфіскації награбованого. Тут Саакашвілі міг виявитися лише зручною підставною качкою, яку, за висловом одного нардепа, лише “розвели як дебіла”. Чи то через його власну безпринципність у кого брати гроші, чи завдяки неперебірливості його штабістів. У будь-якому разі за вдалого проведення операції все могло б спрацювати. Але її явно провалили. Спочатку чекали, поки герой прокинеться, потім півтори години вовтузилися, дозволили покрасуватися на даху, зібрати групу підтримки, ну а на завершення взагалі загнали машину із затриманим у пастку, хоча був розчищений від протестуючих шлях відходу. Тим, від кого залежало успішне проведення операції, явно не хотілося зайвий раз перепрацьовувати й бруднитися. І, можливо, усе було свідомо зроблено саме так.

Час проведення операції “знешкодити Саакашвілі” обрано навряд чи випадково. Опоненти заговорили про імпічмент президента. Втім, цього Петро Олексійович навряд чи боїться. Міхо радше грає на розпуск парламенту, ніж на повалення президента. Не варто забувати й полум’я протистояння між прокуратурою, НАБУ та СБУ, спірний закон про реінтеграцію Донбасу, бюджет — усі ці інфоприводи при Міхозаграві залишилися в тіні.

“Президент над ситуацією” — таке озвучила представниця Петра Порошенка в парламенті, дружина генпрокурора, Ірина Геращенко. Втім, без коментарів очільника держави не обійшлося: він подякував правоохоронцям за службу й назвав Саакашвілі “гоп-компанією, профінансованою з Москви”. Цим президент, мабуть, хотів би поставити крапку в тій не надто красивій історії. Однак це в кращому разі кома.

“Міхомайдан” і його викриття є лише початком, на жаль, чогось дуже грандіозного та неприємного. Таких витівок ще буде й буде, і на Саакашвілі не закінчиться. Найстрашніше, що відмотати події назад уже неможливо. Лавина божевілля лише наростатиме, і вся вона просякнута такою дозою брехні, яку перетравити не зможе жоден здоровий організм. Що ближче вибори 2019-го (спочатку президентські, а потім і парламентські), то більше ставатиме охочих “розкачати”, то багатшими ­будуть пропозиції від тих, хто готовий забезпечити необхідну замовникові картинку, і видовищність цих вистав не поступатиметься гонитві на даху, свідком якої (навряд чи випадково) стала вся країна.

Роман МАЛКО