Якщо пересічного українця запитати, що таке гідроенергетика, то відповідь ви отримаєте не одразу і, скоріше за все, невірну.

Сьогодні на слуху сонячна та вітрова енергетика, яку називають “зеленою” або відновлюваною, та вважають її панацеєю від усіх енергетичних негараздів, у тому числі і, як джерела незалежності від іноземних енергоносіїв.

Про енергію води говорять неохоче, мало або негативно, а ще — багато неправди. Сьогодні спробую розвінчати міф, який створили супротивники та відкриті вороги гідроенергетики.

Отже, міф № 1: Гідроенергетика у світі занепадає, а існуючі вже ГЕС та ГАЕС нині закривають.

Але спочатку трохи нудної статистики, без якої істинна картина не намалюється.

Світова гідроенергетика.

Світова гідроенергетика сьогодні забезпечує близько 20% всього виробітку енергії. Більше електрики виробляють лише тепловики, але на сьогодні це надто шкідливий продукт.

Перш ніж зробити своєрідний моніторинг гідроенергетики України, поглянемо на світову карту галузі ринку. Географія енергії води розливається від сполучених Штатів до Китаю та охоплює всю земну кулю. Окрім Арктики та Антарктики.

Потужність ГЕС у світі становить 1036 ГВт, з них гідроакумулюючих — 142,1 ГВт. Найбільшими виробниками гідроенергії (ГЕС та ГАЕС) у світі є США, Канада, Бразилія, Китай та Росія.

Перше місце в світі належить Китаю — 27%, Бразилія — 8,6%, США — 7,7%, Канада — 7,5%, Росія — 4,7%.

Якщо подивитись, на відсоток гідроенергетики у забезпеченні енергопотреб тієї чи іншої держави, то в Китаї її частка становить 17%, у Бразилії, Канаді, Венесуелі, Австрії — більше 50%, а Норвегія та Парагвай — майже 100% своїх потреб в електроенергії отримують за рахунок гідроресурсів.

В той же час Україна, яка має величезні водні запаси, використовує їх лише на 50%. Встановлена потужність ГЕС та ГАЕС в об’єднанiй енергетичнiй системi України (ОЕС У) становить 7350 МВт.

У балансі потужності енергосистеми України частка гідроелектростанцій не перевищує 9,1%. До того ж в Україні існує дефіцит маневрових та регулюючих потужностей.

Аналіз тенденцій розвитку світової енергетики свідчить, що основними її факторами є енергетична безпека, надійність енергопостачання, енергоефективність та екологічність.

У XXI столітті людство нарешті замислилось над проблемою енергозбереження та підвищення ефективності використання енергоресурсів при неухильному зростанні енергоспоживання.

До цього, мабуть, спонукали різка зміна клімату та проблема глобального потепління, спричинені викидами парникових газів. За підрахунками фахівців, світова потреба в енергії до 2030 року зросте майже до 60% і може досягти 30000 млрд кВт-г.

Де взяти таку кількість екологічних кіловатгодин з відновлюваних джерел? Світова практика, зокрема, найрозвиненіших країн світу — Норвегії, Австрії, США, Канади показує, що гідроенергетика і є тією міцною ланкою, яка тримає на собі енергобаланс держави.

Фахівці стверджують, що до 2030 року виробництво електроенергії на ГЕС збільшиться на 50% та складе більше 4500 млрд кВт-г, і це відбудеться в основному за рахунок країн, що розвиваються.

У світовій електроенергетиці за рахунок введення ТЕС та АЕС, що працюють у базовому режимі, посиляться процеси об’єднання національних енергосистем у великі транснаціональні системи з єдиними біржовими майданчиками, що у свою чергу посилить надійність енергопостачання.

Але без ГЕС та ГАЕС, як джерел високо маневрених потужностей, високої надійності та безпеки цього не досягти. Також істотно зросте роль сонячної, вітрової та біоенергетики, але без акумулюючих потужностей ГАЕС вони не зможуть надійно працювати.

Європа — як лоно гідроенергетики.

Європа поступово переходить на відновлювальну енергетику. У німців та данців — це вітер, у норвежців — вода. Втім, не все так просто. В чому ж полягає кардинальна проблема із відновлюваною енергією?

А проблема саме в недостатній кількості проміжних енергонакопичувачів. Адже, сонце світить, вітер — дме, втім не завжди тоді, коли потреба в електроенергії найбільша.

В результаті вітряк чи сонячна батарея не накопичують енергію, а працюють “на вітер”. Щоб акумулювати надлишок електроенергії, потрібен накопичувач. Таким “резервуаром” і є гідроакумулюючі станції — ГАЕС.

Наприклад, проблема німецької вітрової енергетики у тому, що найбільший свій розвиток вона отримала на півночі, де постійно вирують сильні вітри, але там суцільний рівнинний рельєф. До найближчих височінь — сотні кілометрів.

Тому німецька сторона домовляється з Норвегією про будівництво підводної лінії постійного струму, яка дозволить перекидати з Німеччини у Норвегію “на зберігання” надлишок вітрової електрики, а за необхідності, отримувати назад екологічно чисту гідроенергію.

До чого я це все веду? Противники розбудови гідроенергетики в Україні постійно говорять про те, що нам не потрібні нові ГАЕС, лише сонячна та вітрова енергія. Без ГАЕС — акумуляторів струму — “зелена енергетика” приречена.

Норвегія — як приклад чистої енергії води.

У цієї країни є чому повчитися. Норвегія — одна з найбільш розвинених країн світу. За розрахунками показників ООН, яка щороку виводить індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП), вона — перша у рейтингу країн за рівнем якості життя.

Паливно-енергетичний комплекс Норвегії є одним із світових лідерів у будівництві нових електростанцій та енергосистем на відновлювальних джерелах енергоресурсів. Базою високорозвиненої енергетики країни є гідроенергетика.

Норвегія знаходиться на першому місці у світі з виробництва електроенергії на душу населення (більше 20 тис. кВт-г). І, майже, всю електроенергію в країні — 81 млрд кВт-г в рік — виробляють гідроелектростанції.

Тому Норвегія справедливо вважається класичною країною гідроенергетики, і це не зважаючи на те, що країна має величезні поклади нафти та газу. Норвежці з розумом використали природний рельєф.

В країні створена та ефективно функціонує розгалужена мережа ГЕС та ГАЕС, яка є основою енергозабезпечення промисловості та побутових господарств. Впевнена, що саме завдяки енергонезалежності цієї держави, країна посіла перше місце у світі по якості життя.

Для посилення національної безпеки України та її незалежності, збільшення експорту електроенергії та інтеграції ОЕС України до європейської енергосистеми, а також збільшення експорту електроенергії, в Стратегії розвитку енергетики України до 2035 року схвалено наступни напрямки розвитку гідроенергетики:

• завершення будівництва Дністровської, Канівської та Ташлицької ГАЕС;

• продовження реконструкції ГЕС Дніпровського каскаду та Дністровської ГЕС;

• спорудження ГЕС на ріках Тисі та Дністрі та їх притоках;

• відбудова існуючих та спорудження нових ГЕС на малих ріках та водостоках.

На початку XXI столiття в енергетичному комплексі України гідроелектростанції посідають третє місце після атомних та теплових.

Встановлено, що економічні та технічні можливості використання українських гідроресурсів дорівнюють близько 20 млрд кВт-год — сьогодні їх використовується не більше 50%.

Розчистивши річки вiд забруднення фосфатами та іншими шкідливими відходами промислового, аграрного виробництва та побудувавши сучасні екологічні ГЕС українськи річки отримають друге життя.

Світлана ГЛУШЕНОК, керівник відділу зв‘язків з громадськістю ПрАТ “Укргідроенерго”