Ексклюзивним автором ситуації з Саакашвілі став сам Петро Порошенко. Це Порошенко почав з того, що запросив в Україну свого кращого друга, світового реформатора, людину, яка підняла Грузію на перше місце по боротьбі з корупцією в рейтингах Світового банку. І за всіма рішеннями по Саакашвілі теж стоїть постать президента.

Вже після того, як Саакашвілі звільнили з посади губернатора Одеської області, стало зрозуміло, що ця людина ввійшла в звичну для себе нішу — конфліктні ситуації, де він — як риба у воді. Тут Саакашвілі дуже схожий на Тимошенко. У цих людей специфічна психіка, це такий тип політиків, коли повсякденність їх пригнічує, рутина вводить в стан депресії, а ось конфлікти, несподівані ситуації, загрози, боротьба надихають, роблять молодше, яскравіше, їх життя стає по-справжньому цікавим.

Потім Порошенко прийняв ще одне, дуже невдале і боягузливе рішення про позбавлення Саакашвілі українського громадянства, коли екс-губернатор перебував у США. Є таке неписане правило, про яке мені часто говорили західні політики, коли Янукович посадив Тимошенко. Якщо ти приймаєш рішення, яке стосуються твого політичного опонента, навіть якщо у тебе є всі докази його провини, краще 100 раз подумати, ніж зробити будь-які кроки. У Порошенка всі ці закони порушили і довели ситуацію до арешту Саакашвілі.

І ось тут виникає маса питань. По-перше, однією з найбільших жертв в цій історії — є особистість генерального прокурора України Юрія Луценка. Оскільки в світі трохи інші уявлення про те, як повинні діяти генеральні прокурори, як вони повинні спілкуватися з політиками і вести себе публічно. Я думаю, що у Порошенка ближче до виборів виникне питання, а що робити з Луценком? Знаєте, коли ящірці наступаєш на хвіст, вона його відкидає. Ось таким хвостом може стати Луценко. Хтось же повинен бути винен в абсурдності ситуації.

По-друге, говорячи про звинувачення, висунуті Саакашвілі, зазначу, що сьогодні ні для кого не секрет, що частина депутатів в українському парламенті не просто користуються грошима, а захищають капітали Януковича, Курченко, Іванющенко, їх бізнес процвітає. Я впевнений, що і оточення президента, і бізнес, пов'язаний з Порошенком, працюють з Росією. І якщо ти ставиш питання про неприпустимість використання грошей олігархів, кажеш, що це — сакральний гріх по відношенню до Саакашвілі, то ти не можеш не помічати того, що відбувається у тебе під носом.

У влади зараз є спокуса — екстрадиція Саакашвілі в Грузію. Але це — цугцванг: який би крок не зробила влада, він буде програшним. Тому що для Саакашвілі нинішні події — це величезний ренесанс, це його стихія, для нього це — як похід до біоенергетика, його, висловлюючись по-простому, “пре” від того, що відбувається. Тому рішення суду відпустити Саакашвілі стало несподіванкою — як для нього, так і для влади.

Напевно, на Банковій живуть якісь полтергейсти, які забирають здоровий глузд у людей, які туди потрапляють. Я говорю про це напівжартома, але сценарій, який зараз розгортається, можна в чомусь порівняти з часами Януковича. Зараз найгіршим варіантом для влади, для Порошенко, є спроба пограти в “сильну руку” і “дотиснути” ситуацію, щоб ні у кого не виникало відчуття, що владу можна не поважати. Але це помилковий сценарій.

Всім зрозуміло, що зараз стоїть питання великий політичної реформи. Українців на вулицю виводить відчуття несправедливості. Зверніть увагу, що коли Саакашвілі сидить у слідчому ізоляторі, то на марш протесту виходить набагато більше людей, ніж, коли екс-губернатор перебуває на свободі. Люди виходять на вулиці не тому, що їх закликали або агітували, а тому що у суспільства є дуже багато приводів для незадоволення.

Це помилка, яку свого часу зробив Янукович. І я б застеріг нинішню владу: не треба тішити себе ілюзією про те, що немає лідерів, які виведуть людей на вулиці. Студентський майдан теж не мав лідерів. Не треба дискредитувати всіх грошима Януковича і заявляти, що ті, хто виходять на вулицю, “розгойдують ситуацію”. Я б не радив владі повторювати цю мантру.

Владі потрібно забути і про вендету НАБУ. Вже не можна використовувати прокуратуру, податкові як “ланцюгових псів”. На цьому возі на другий термін президенту не в'їхати. Порошенко не варто розраховувати, що між Майданами в Україні проходить не менше, ніж 10 років. З новими медіа час зараз йде набагато швидше.

Я б не хотів, щоб ситуація у нас знову спалахнула, як ядерний реактор. І щоб цього уникнути, пора робити велику політичну реформу. Потрібно міняти виборче законодавство, створювати ефективний Антикорупційний суд. Спроби відтягнути ці кроки, “заговорити” їх вже не врятують владу.

Олег РИБАЧУК, голова громадської організації Центр UA, колишній віце-прем'єр-міністр України з питань європейської інтеграції