Проте це відновлення не здаватиметься таким уже й повільним, якщо врахувати, що за останнє десятиліття (починаючи з 2008-го) ми мали швидше зростання лише у 2010—2011-му. Натомість три роки глибокого обвалу (2009-й, 2014-й та 2015-й) і два роки стагнації (2012-й та 2013-й), коли економіка хоч і не падала, але й не зростала. Тиждень вирішив проаналізувати, як і завдяки чому відбулося економічне відновлення 2017-го.

Стимулювання попиту

На відміну від кількох попередніх років одним із ключових чинників економічного пожвавлення стало помітне зростання доходів значної частини українців. Звісно, вони все ще далекі від європейських і поступаються навіть довоєнним українським, проте порівняно з 2015—2016-м чимало наших громадян почали жити краще й відповідно витрачати більше на придбання товарів та послуг.

Середня зарплата в країні в жовтні 2017-го була на 38% більша, ніж у жовтні 2016-го (відповідно 7,38 тис. грн і 5,35 тис. грн). Ще помітнішим було підвищення доходів найбільше постраждалих у перші роки війни та фінансово-економічної дестабілізації працівників бюджетної сфери та пенсіонерів, виплати яким раніше були або заморожені, або ледь індексувалися, не компенсуючи навіть інфляції. Цього року ситуація змінилася. Середня заробітна плата освітян у жовтні (5,78 тис. грн) була на 57,5% вищою, ніж рік тому (3,67 тис. грн), у медиків — на 45,5% (відповідно зросла з 3,45 тис. грн до 5,02 тис. грн). Середня пенсія на кінець 2017-го (2,5 тис. грн) теж майже на 40% більша, ніж на початку (1,8 тис. грн). Але найсуттєвіше зросли доходи тих, хто отримував не набагато більше від мінімальної заробітної плати. Їхні бюджети переважно подвоїлися завдяки зростанню мінімалки до 3200 грн.

Така динаміка доходів лише за рік значно перевищила приріст за 2014—2016-і разом узяті. При цьому вперше за довгий час зростання середньої заробітної плати та пенсії виявилося майже втричі швидшим за інфляцію (13,6% у листопаді 2017-го порівняно з листопадом минулого року). Завдяки відносній стабільності гривні збільшилися й доходи у валютному еквіваленті.

Наприклад, за даними спеціалізованих інтернет-ресурсів, євро можна було придбати в січні 2017-го за 30,1—30,3 грн. На піках узимку 2016-го воно коштувало 30,4 грн, а в грудні 2017-го не піднімалося вище ніж 32,5—33 грн. Понад те, більшу частину 2017-го мінімальна заробітна плата навіть при обрахунку в євро була вища, аніж на час повалення режиму Януковича (€100). Середня також наблизилася до довоєнного рівня (€263, або 3,2 тис. грн за курсом лютого 2014-го), поступаючись йому останнім часом лише на 10—15%.

Завдяки пришвидшеному зростанню доходів громадян, ефект якого особливо відчувався в першому півріччі 2017-го, основними драйверами економічного відновлення в цей час були галузі, що працювали на внутрішній ринок. Харчова промисловість навіть вийшла на рівень виробництва довоєнного 2013 року. Транспорт, роздрібна торгівля й особливо будівництво у першій половині 2017-го, своєю чергою, значно випереджали динаміку промисловості чи агросектору.
Наприклад, будівельних робіт у січні — жовтні 2017-го було виконано майже на чверть більше, ніж за той самий період рік тому. Передусім завдяки будівництву інженерних споруд (приріст становив 28%) та нежитлових приміщень (+26,6%). Житлове будівництво, за даними за 10 місяців року, додало 12,8%. Проте у вересні й жовтні тут розпочався спад (відповідно на 13,4% і 7% порівняно з аналогічними місяцями 2016-го). Сповільнюється й динаміка в будівництві комерційної нерухомості (у жовтні порівняно з 2016-м загальмувалося до 13,7% проти 26,6% за 10 місяців від початку року) та роздрібній торгівлі. Обсяг останньої порівняно з 2016-м за 10 місяців 2017-го збільшився в зіставних цінах на 8,2%, а в жовтні — лише на 4,2%.

Від початку року суттєво додали транспортні перевезення. У січні — жовтні вантажооборот на 6,9% перевищував показники за ті самі місяці 2016-го. Однак і тут помітне гальмування темпів приросту, який за перше півріччя становив 9,1%. Причому по залізничному транспорту сповільнення було ще виразнішим: із 6,1% за перше півріччя до 2,5% за результатами 10 місяців. А отже, в останні місяці порівняно із ситуацією рік тому, ймовірно, зменшуються й перевезення.

У другій половині 2017-го стало зрозуміло, що лідери першого півріччя, орієнтовані на внутрішній ринок, поволі поступаються промисловості, особливо її експортоорієнтованим галузям. Загалом цей рік змінив тривалий тренд на спад українського експорту. Збільшилися поставки як загалом, так і на ключові для України ринки. Нарощення експорту до ЄС готової продукції відбувалося швидшими темпами на тлі зменшення або стагнації поставок більшості видів сировини.

Нові тренди в АПК

2017-й став роком корекційного відкату в українському агросекторі. Природні фактори стали причиною зниження врожаю більшості сільськогосподарських культур. У результаті сільське господарство за низкою параметрів відкотилося до рівня 2015-го та навіть 2014-го. Однак була зафіксована й позитивна тенденція до зростання виробництва на товарних агропідприємствах продукції тваринництва, яке менше залежить від примх погоди. Загальні його показники, які регулярно публікує Держстат, усе ще свідчать здебільшого про стагнацію та навіть падіння його обсягів. Однак якщо подивитися уважніше, то можна помітити дві тенденції: до зростання виробництва та експорту м’я­со-молочної продукції орієн­тованими на ринок товарними сільгосппідприємствами та одночасного зменшення виробництва напівнатура­льними підсоб­ни­­ми господарствами.

Вітчизняний продовольчий експорт значно диверсифікувався. Станом на 14 грудня Україна реалізувала за кордон 18,6 млн т зерна, що на 1,4 млн т менше, ніж на аналогічну дату минулого року. Натомість у ньому зросла частка продукції з вищою доданою вартістю за рахунок продукції тваринництва, садівництва та ягідництва, а також продуктів переробки українського харчопрому. У 2016/17 маркетинговому році країна експортувала 0,77 млн т цукру, збільшивши його поставки майже в 11 разів.

Різко зріс збут на зовнішні ринки найрізноманітнішої продукції тваринництва: до $977,7 млн за 11 місяців 2017-го проти $687,3 млн за той самий період рік тому. Найбільш проривний 2017-й з погляду нарощування експорту українського м’яса та вершкового масла. Вивіз останнього за 11 місяців забезпечив майже в 3,5 раза більше виручки порівняно з аналогічним періодом 2016-го (до $115,1 млн проти $33,4 млн). Після спровокованого закриттям російського ринку глибокого спаду експорту свинини у 2016-му цього року майже у 2,5 раза збільшився її вивіз уже завдяки альтернативним ринкам (Кавказ, Гонконг). За 11 місяців експорт свинини забезпечив $10 млн проти $4,2 млн рік тому. За цей самий час яловичини реалізовано за кордон у понад півтора раза більше ($105,8 млн проти $72 млн). Виручка від продажу м’яса птиці, яка становить найбільшу статтю м’ясного експорту України, також зросла на 31% — до $355,4 млн проти $271,4 млн за 11 місяців 2016-го.

Таким чином, м’ясо-молочна галузь поволі стає ще одним експортоорієнтованим сектором вітчизняної економіки. Частка експорту великими виробниками в загальних обсягах продажу продукції вже наближається до половини всього виробництва. Наприклад, компанія “Миронівський хлібопродукт” за три квартали 2017-го з 424,7 млн кг реалізованої курятини 176 млн кг (або 41,4%) продала за кордон. Українське птахівництво дедалі більше орієнтоване на експорт через вищі ціни реалізації. Наприклад, той самий “Миронівський хлібопродукт” отримав на зовнішніх ринках 57% загальної виручки, продавши там лише 41% продукції. Як ми зазначали вище, зростає експортоорієнтованість і маслоробної галузі. У 2017-му за кордон було вивезено вже понад чверть усього виробленого в країні вершкового масла.

Слідом за деревообробкою загострилося й протистояння між трейдерами, які вивозять з України необроблену сільськогосподарську сировину, та переробниками, які в результаті відчувають її дефіцит. Останні пролобіювали з 2018 року скасування відшкодування ПДВ при експорті насіння соняшнику, сої та ріпаку. І все це на тлі стрімкого нарощення переробки згаданих культур, яка значно випереджає динаміку врожаю. Наприклад, виробництво соєвої олії в жовтні 2017-го збільшилося на 33%, а від початку маркетингового року — на 36%, хоча про такі темпи зростання збору сої не йдеться. Позитивна динаміка й у виробництві та експорті кукурудзяного крохмалю. У сезоні-2016/17 останній зріс майже удвічі — до 57 млн кг, і в поточному сезоні є всі шанси, що темпи не поступатимуться торішнім показникам.

Таким чином, український агропромисловий сектор сформував передумови для чергового ривка наступного року. Адже після неврожаю зазвичай настають благодатніші роки, а позитивний тренд у тваринництві та харчопромі, не виключено, триватиме, що забезпечить подвійне зростання.

Друге дихання української промисловості

У промисловості дедалі більше галузей демонструє високі темпи зростання, нерідко й із двозначними показниками (див. “Лідери та аутсайдери”). Загалом зростання в переробній промисловості пришвидшилося від 3,6% за результатами першого півріччя 2017-го до 5,7% у жовтні. Причому на відміну від попереднього року та першого півріччя 2017-го, коли лідерами були харчопром, легка, деревообробна, меблева та електротехнічна галузі промисловості, з другої половини 2017-го набирає обертів хімпром (після 3,3% спаду в першому півріччі галузь вийшла на 11,5% приросту за результатами 10 місяців порівняно з аналогічним періодом 2016-го). Суттєво наростили обсяги виробництва й металурги, компенсуючи, як і прогнозував Тиждень, втрати на підприємствах з окупованих РФ територій. Стрімко відновлювався й випуск транспортних засобів та комплектуючих до них.

Від квітня, коли показники підприємств із ОРДіЛО перестали враховувати у виробництві продукції, по жовтень 2017-го металурги різко наростили обсяги випуску. Зокрема, чавуну — з 1,47 млн т до 1,84 млн т, сталі (без напівфабрикатів безперервного лиття) — із 888 тис. т до 980 тис. т, готового прокату чорних металів — із 897 тис. т до 948 тис. т, труб — із 94,7 тис. т до 108 тис. т. Виробництво металургійного коксу збільшилося з 743 тис. т до 896 тис. т, сягнувши обсягів, які значно перевищили результат розміщених на підконтрольній території коксохімів у цей самий період 2016-го.

На підконтрольній Україні території значно збільшився видобуток енергетичного вугілля. Причому в загальних цифрах вуглевидобутку, які публікує Мін­енерговугілля чи Держстат, цей факт залишається непомітним для громадськості через урахування в базі порівняння за минулий рік обсягів видобутку на окупованих територіях, а також стрімке зменшення виробітку коксівного вугілля. При цьому зростання видобутку енергетичного вугілля могло б бути ще більшим, якби не хронічна недоінвестованість державних шахт, де, попри високий попит на вугілля, у 2017-му спостерігалося падіння обсягів видобутку.

Загалом у 2017-му українці мали змогу відчути, що економічна залежність від окупованих територій була міфом, а енергетика цілком може працювати без постачання вугілля з ОРДіЛО чи РФ. Однак ці успіхи закріпити не вдалося, і через лобіювання олігархів повернулися до штучно завищених обсягів закупівлі вугілля в Росії (див. “Знову на гачок?”, № 47/2017), частина якого, не виключено, надходить і з окупованих територій.

Крім того, 2017-й позначився відкатом у реформуванні енергетичного сектору країни. Посилилися монопольні позиції ДТЕК Ахметова, було згорнуто спрямовані на лібералізацію ринку заходи, як-от приведення до паритету з імпортними цін на газ внутрішнього видобутку. Уряд посилив тиск на Нафтогаз, щоб повернути компанію в ручне управління й перетворити її на інструмент своєї соціально-економічної політики (див. “Битва за Нафтогаз”, № 47/2017).

Водночас в енергетиці збереглися й деякі позитивні тенденції попередніх років. Різко збільшили видобуток газу і державне Укргазвидобування, і низка приватних компаній. За 10 місяців 2017-го приріст сягнув понад 0,7 млрд м3, а за результатами всього року ці показники, ймовірно, наблизяться до 0,9—1 млрд м3. Такого обсягу цілком достатньо, щоб забезпечити потребу в блакитному паливі однієї чи навіть двох невеликих областей країни. Збільшилася присутність на українському ринку газу для комерційних споживачів приватних компаній, серед яких вагоме місце посіли міжнародні трейдери, хоча ключові позиції і далі утримують компанії, пов’язані з найбільшими українськими олігархічними групами.

Олександр КРАМАР