Під час ефірів з мене кілька разів посміювалися ведучі, коли я пропонував розглянути футурологічний прогноз щодо перетворення РФ на велику Північну Корею з усіма атрибутами такої трансформації.

Я прогнозував такий перелік у середньостроковій перспективі. По-перше, обмеження діяльності новітніх методів комунікації (месенджерів, Viber, Telegram та соцмереж у випадку, якщо вони не нададуть ФСБ необмежений доступ для 100% контролю за перепискою, пошуковими запитами тощо). Затим блокування цілих масивів інтернету, поступове обмеження мобільного зв’язку зі світом, глушіння ворожих голосів, покарання за несанкціоноване використання засобів зв’язку, жорстка регламентація можливостей ведення бізнесу поза межами РФ та зберігання коштів у іноземних банках (окрім як для довірених “правильних олігархів”). Зрештою, відновлення виїзних віз, як це було за часів СРСР.

Усі ці методи діяли до кінця 80-их і в нас, тому такі старпери, як я, це добре пам’ятають. А нині все це в повному розквіті відбувається у ще одній країні “народної демократії” — КНДР.

Добре, постібалися з “фантазера”. А рішення Таганського суду Москви тепер куди засунемо?

Його винесли сьогодні зранку. Суддя Юлія Смоліна заборонила використання Telegram у Росії доти, доки засновники не виконають вимоги ФСБ про той самий сакраментальний доступ. І це не зі сфери чергової тупості окремо взятої судді.

Позов подав Роскомнадзор, а офіційно його підтримали (а перед тим ініціювали) ФСБ. Звичайно, ще є право на апеляцію… Та хіба у когось є ілюзії з цього приводу?

До речі, до розгляду апеляційної скарги рішення вже почало діяти й офіційно оператори уже сьогодні повинні блокувати неугодний месенджер на всій території “вєлікой і магучєй”.

Розгляд справи відбувся за відсутності відповідача, тривав аж 20 хвилин, а на оформлення рішення пішло ще 30. Нічого не нагадує з історії про сталінські трійки?

Отже, перший пішов. Повірте моїй чуйці: усі наступні пункти — це лише питання часу.

Насправді, існує три альтернативи:

1) РФ усе вдається і вони змушують своїм диким хамством з ними рахуватися, боятися, визнати біполярність світу з правом на “зоны влияния”.

Думаю, можемо здогадуватись, хто має відійти до російської. І це не лише Україна та Білорусь.

2) Путіну не вдасться перемогти глобально, та він зуміє явочним порядком застовбити за собою частину особливо важливих для нього територій — цей варіант якраз розігруватиметься через рік. (У нас на майбутніх виборах майже всі кандидати, хіба крім Порошенка, для цього годяться — хто через стару дружбу чи продажність, хто через нєдомисліє).

Тоді це буде замкнутий у собі блок кількох відірваних від усього світу країн-маріонеток навколо Московської імперії.

3) Путіну взагалі нічого не вдасться і на наших кордонах дійсно виникне нова гігантська ядерна КНДР.

Чи можна з цим жити? Можна, живуть же поряд з реальним КНДР Південна Корея і Японія. Але для цього треба стати європейською Південною Кореєю, з реалізованими реформами, без популістів, корупціонерів та “кремлівських консерв”, з успішною економікою, членством у НАТО та перспективою у ЄС.

Тоді таке сусідство хіба додасть адреналіну та спровокує формування нової туристичної зони на межі цивілізації.

Є і четвертий варіант: у РФ щось піде не так і вона почне сипатися “скоропостижно, безвременно”. Тоді на руїнах колоса виникне купа ворогуючих суверенітетів, які трохи повоюють між собою, а потім їх лідери дружно полетять до Вашингтону просити підтримки й заступництва.

Для нас це буде рік тривоги та натовпу біженців, а затим щонайменше 100 років спокою — доки десь у болоті над Клязьмою не вийде з глибокого похмілля черговий собіратєль зємєль…

Але це вже зовсім інша перспектива. Нині нам слід оцінювати свої дії на випадок трьох перших можливостей, бо Росія очевидно почала йти одним із них.

І варіант №2 видається аж надто реалістичним.

Тарас ЧОРНОВІЛ, політик, екс-народний депутат