1 вересня 2017 року набула чинності Угода про асоціацію між ЄС та Україною. Документ передбачає лібералізацію постачання послуг на територію будь-якої держави ЄС у кількох секторах економіки, включаючи додаткові фінансові послуги.

До 13 січня 2018 року держави ЄС повинні були імплементувати в національне законодавство Другу платіжну директиву 2015/2366. Вона відкриває платіжний ринок для нових гравців фінтех-індустрії, в тому числі для українських компаній.

Популярність електронних платежів зростає: користувач може здійснити оплату з будь-якого телефона, планшета або стаціонарного комп'ютера.

Нові учасники ринку допомагають банкам залишатися у “тренді” в їх конкурентній боротьбі з технологічними гігантами — Facebook та Google. Вони дозволяють споживачу ініціювати електронний платіж у спосіб, який передбачає здійснення меншої кількості маніпуляцій та введення мінімальної кількості інформації онлайн.

Оскільки для цього посередникам потрібен доступ до банківської системи, європейська директива зобов'язує банки безкоштовно надавати доступ до банківського рахунку користувача, який буде звертатися до посередника для ініціювання платежу.

Нові учасники тривалий час вимагали забезпечити такий дистанційний доступ, але традиційні фінансові установи перешкоджали їм у цьому. Єврокомісія пішла новим учасникам платіжного ринку назустріч та ухвалила згадану директиву.

Разом з тим, 9 листопада 2017 року у Верховній Раді був зареєстрований проект закону №7270, який частково приводить законодавство країни у відповідність з директивою. Крім того, 17 січня 2018 року український уряд схвалив “Концепцію розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки”.

Цей документ та проект закону можуть стати основним плацдармом для виходу на європейський ринок українських фінтех-компаній. Яким чином?

Друга платіжна директива врегульовує діяльність нових посередників: постачальників послуг ініціювання платежу, постачальників послуги надання інформації про рахунки та постачальників послуги емісії платіжних карток.

Перші, наприклад, компанія Sofort у Німеччині, переважно надають послугу ініціювання платежу онлайн з поточного рахунку користувача. Це дозволяє користувачу ініціювати платіж із свого банківського рахунку для оплати товарів.

При цьому споживачу не потрібно заходити в онлайн-кабінет банку: клієнт дає згоду на оплату на інтернет-сторінці торговця, який співпрацює з посередником.

Другі допомагають ефективно користуватися поточними рахунками завдяки акумулюванню інформації та її обробці за допомогою сучасних алгоритмів. Це робот, який аналізує баланс та операції, щоб надавати користувачу додаткову аналітичну інформацію, недоступну в традиційному онлайн-банкінгу.

Треті надають послугу випуску платіжної картки, не маючи статусу фінансової установи. При цьому кошти за здійснену платіжну операцію можуть бути списані з будь-якого поточного рахунку власника картки. Емітентом у такій системі може стати будь-хто: торговець і навіть спілка випускників університету.

Найбільш дискусійний принцип: Єврокомісія дозволила фінтех-компаніям користуватися чинною платіжною інфраструктурою для ініціювання платежів.

Зокрема, якщо банк чи платіжна установа надають своїм клієнтам доступ до їх рахунків онлайн, то банки зобов'язані надати такий доступ і фінтех-компаніям, які можуть ініціювати платежі для їх клієнтів. Усе це безкоштовно і навіть без договору між фінтех-компанією та банком чи іншою платіжною установою.

Тобто новим гравцям дозволили безкоштовно користуватися даними, які, на думку банків, належали їм. Так постало питання: кому належать дані? Відповідь на це питання дає Загальний регламент ЄС про захист даних, ухвалений 26 квітня 2016 року, який набуде чинності у травні 2018 року. Регламент вказує на споживача.

Споживач може вказувати банку, хто має право доступу до його рахунку, і може передати такі персональні дані іншій компанії, зокрема, з фінтех-індустрії.

Можливості для України

Урядова концепція розвитку цифрової економіки передбачає наявність широкосмугового інтернету на всій території України, а зона вільної торгівлі з ЄС передбачає лібералізацію постачання послуг у будь-яку державу Євросоюзу.

Отже, для вітчизняних фінтех-компаній відкриваються нові можливості. Вони можуть надавати послуги європейським споживачам напряму або співпрацювати з європейськими партнерами, наприклад, на умовах аутсорсингу.

Ще один важливий момент: 9 листопада 2017 року у Верховній Раді був зареєстрований проект закону, який повинен адаптувати вітчизняне законодавство до деяких ключових концепцій згаданої європейської директиви. За умови такої гармонізації вітчизняним компаніям буде простіше інтегруватися з ринком ЄС.

Можливості для українського фінтех-сектору грандіозні. Залучаючи клієнтів з країн ЄС, українські компанії зможуть одночасно отримати доступ до всіх зібраних щодо цих клієнтів персональних даних і використовувати їх для надання послуг.

Звичайно, для цього українським компаніям треба буде відповідати вимогам директиви та регламенту, інакше така діяльність може закінчитися втратою користувачів, розслідуванням і штрафами з боку відомств країн Євросоюзу, що відповідають за захист персональних даних.

Можливості для фінтех-індустрії

Насправді умови зони вільної торгівлі для України та держав Євросоюзу асиметричні. Доступ до ринку фінансових послуг держав ЄС з території України обмежений для українських компаній великою кількістю застережень. Тимчасом доступ для компаній з ЄС до вітчизняного ринку практично необмежений.

В угоді про асоціацію між Україною та Євросоюзом є положення, націлені на взаємне спрощення надання послуг. З практичної точки зору, для вітчизняних представників фінтех-індустрії такий режим надання послуг дуже важливий.

Більшість держав ЄС зобов'язалися відкрити свої ринки для надання вітчизняними компаніями таких послуг: надання фінансової інформації, обробка фінансових даних, консультаційні та інші допоміжні фінансові послуги, крім посередництва.

Мова може йти про постачання послуги надання інформації про стан рахунку, що дозволяє користувачеві орієнтуватися у своїх персональних фінансах та здійснювати бюджетне планування для своєї сім'ї.

Також, можливо, мова може йти про послугу ініціювання онлайн-платежів, якщо її постачальник буде не незалежним посередником, а “вітриною” установи.

Ще більш перспективною видається можливість надавати відповідні послуги європейським компаніям на умовах аутсорсингу, оскільки така форма співпраці зазвичай не передбачає посередництва, яке обмежене угодою.

Європейські контрагенти можуть бути зацікавлені у такій співпраці з огляду на можливість здешевлення власних послуг для кінцевих споживачів у державах ЄС. Контрагенти у такій ситуації укладають спеціальний договір або низку угод про надання послуг, де будуть визначені основні вимоги до української компанії.

Передусім йдеться про належний рівень захисту персональних даних та застосування технічних заходів із захисту інформації, оскільки відповідальність перед споживачами та регуляторами залишиться на європейській компанії.

Отже, у вітчизняних фінтех-компаній є непогані шанси стати основними постачальниками аутсорсингових послуг європейським контрагентам.

Наприклад, Індія залишається глобальним лідером, близько 55%, на ринку аутсорсингу інформаційних технологій та є стратегічним партнером ЄС. Проте переговори із створення зони вільної торгівлі між Індією та Євросоюзом ще тривають. Крім того, Індія не має спільного географічного кордону з ЄС.

Отже, комбінація цих факторів може сприяти розвитку відносин між вітчизняними компаніями та європейськими партнерами.

Приклад такої взаємодії — співпраця між британським платіжним сервісом Currency Cloud та українською компанією N-iX. За словами представниці Currency Cloud, вони залучили партнера, бо утримувати персонал у Лондоні стало дорого.

Для них було важливим перебування дистанційної команди у близькому до них часовому поясі, щоб можна було налагодити синхронний робочий процес. Крім того, команда повинна була сповідувати подібне ставлення до роботи.

Інший приклад — компанія Transferwise, яка має команду розробників у Черкасах.

Що ще важливо знати

Угоду про асоціацію між ЄС та Україною відносять до нової генерації інтеграційних договорів. Така інтеграція з внутрішнім ринком ЄС для низки секторів вітчизняної економіки без формального членства України в ЄС стане можливою після узгодження законодавства України із законодавством ЄС у відповідних секторах.

Таким чином, компанії з цих секторів зможуть вести бізнес на території ЄС.

9 листопада 2017 року у Верховній Раді був зареєстрований проект закону, який частково приводить законодавство України у відповідність з директивою. Цей документ урегульовує діяльність постачальників послуги надання інформації про стан рахунку та постачальників послуги ініціювання платежу.

Узгодження статусу постачальників цих послуг з директивою може полегшити вітчизняним фінтех-компаніям співпрацю з їх контрагентами в державах ЄС. З юридичної точки зору, вітчизняні фінтех-компанії, які хочуть надавати послуги з території України на території ЄС, можуть починати освоювати ці ринки.

Проте їм потрібно потурбуватися про відповідність своїх послуг умовам, які застосовуються до відповідних послуг у ЄС, а також лобіювати пришвидшення адаптації норм ЄС Україною, щоб отримати повний доступ до ринку Євросоюзу.

Максим ГЛОТОВ, Олексій СТОЛЯРЕНКО, “Бейкер і Макензі”, Брюссель-Київ