Антиросійські санкцій – виклики для Путіна
Нарешті це сталося…
Власне декілька слів щодо наслідків.
Перше. Під санкції потрапили основні бюджетоформуючі компанії Росії та ті компанії, у яких вони мають частку 33 і більше відсотків, – нафтові та газові. Тому ми маємо розуміти, що санкцій ефективніше приймаються країною тоді, коли у них є економічна вигода для сторони, що їх запроваджує. У цьому випадку, інтереси України, і США зійшлись. Ми зберігаємо статус транзитної країни, а Штати активно заходять на європейський ринок зі своїм газом, Росія недоотримує нафтодолари до свого бюджету. Хоча сумнівно, що під обрізання потрапить саме військовий бюджет мілітарної країни. Висновок: Україна має не тільки тиснути світ не несправедливістю окупації Криму та Донбасу, а й вишукувати економічні зиски інших країн від блокування тих чи інших російських товарів. Але треба ще загадати, що конкурентоздатне може виробляти Росія. Крім нафти й газу.
Друге. Зміни до санкцій відтепер Трамп вносити одноосібно не зможе. А тому вони не можуть бути предметом торгу. Зовнішня політика США нарешті устаткувалась! Та висновок не у тому, що вона стала антиросійська. А у тому, що вона стала більш меркантильною. Адміністрація Президента США уже не заточена під якісь цінності. Вона заточена під гроші. Висновок той самий – ми маємо знайти (придумати, вигадати) економічні пріоритети для США від того, що вони нам дадуть зброю. А не кивати на порушення якихось цінностей, які сьогодні для теперішньої адміністрації США уже не конвертуються.
Третє. Невдоволена Європа. Так, чи не вперше санкції були введені без погодження з європейськими партнерами. Особливо невдоволені ті, хто отримував би зиски від «Північного потоку-2». Але нічого. Європа вже почала розуміти, що Трамп специфічний, і європейські інтереси у нього – лише у просуванні американських товарів у Старий Світ. Але Європа більш залежна від США, ніж від сумнівних зисків від Москви. Тому сьогоднішні заяви про несправедливе партнерство – лише для внутрішнього споживача – невдоволених європейських виборців. Тому ЄС скоро про санкції забуде.
Четверте. Санкції передбачають що кожного року розвідка США та Адміністрація Президента надають публічний звіт щодо найближчого оточення Путіна, його олігархів та обігу коштів навколо компаній які перебувають під санкціями. А це – вже новий рівень санкцій. Він б’є не по пересічному росіянину, а по найближчому оточенню Президента. Весь світ буде в курсі хто, скільки і коли. Не те щоб путінські олігархи боялись світу, вони бояться Путіна. Не все ж вони патрону докладають. І ще важливо – під контроль можуть потрапити і ті європейські політики, які отримують кошти від Кремля. Тому не виключено, що найближчим часом європідтримка Москви різко спаде. До речі, контроль над фінансуванням європейських політиків Москвою – це одна із причин, чому протекціонізм Трампа скоро не будуть критикувати у ЄС.
П’яте. Те що любить пересічний путініст – телевізор. Щоразу коли будуть згадувати ці санкції, Росію будуть ставити в один ряд з КНДР та Іраном. І кожна така згадка у символічному розумінні все більше перетворюватиме Росію у світового ізгоя. З відповідним ставленням і інвесторів, і тих, хто укладає з нею договори.
Тому очікувати «атвєтку» від Путіна варто однозначно. Питання лише у тому, що піти прямо проти США – провести кібератаку проти економіки чи наступати на американські інтереси Путін побоїться. Він економічно не потягне ніяку пряму війну зі Штатами – ні холодну, ні гарячу.
Але пересічний росіянин повинен отримати сатисфакцію. Імперська самозакоханість не потерпить коли ображають власних олігархів. Тому де Кремль нанесе «атвєтку» – це питання. Але про всяк випадок нагадаю – другі за рівнем ненависті в Росії – після американців – українці.
Еще никто не комментировал данный материал.
Написать комментарий