“Соціально близькими” партійні бонзи й чекісти називали кримінальників. Під час розпаду СРСР КГБ здійснював терор у бунтівних радянських республіках незрідка також руками кримінальників, з яких формувалися псевдополітичні озброєні угруповання з метою дестабілізації життя республік. У Криму на початку 90-х років ХХ ст. під проводом Ліберально-християнської (братва з гумором!) партії Криму, що була створена паханом Поданьовим, почалися масові криваві розбірки між “лицарями первинного нагромадження капіталу” із застосуванням автоматів і кулеметів. Кримські оглядачі з іронією називали ЛХП “партією розстріляних” за аналогією зі французькою компартією часів нацистської окупацією. Тільки тут розстрілювали не нацисти,а кримінальні конкуренти… Все це аж ніяк не сприяло стабільності молодої Української держави на теренах півострова. Для підриву стабільності Москва використовувала кримські банди “Сейлем” і “Башмаки”, що тероризували кримських татар і українських активістів, організовували політичні провокації, а в 2014 році ці банди стали однією з найважливіших складових проросійської “Кримської самооборони”, що в перших лавах блокувала українські військові частини та бойові кораблі,а вже за їхніми спинами просувалися фахівці з ГРУ ГШ ЗС Російської Федерації, це ті, кого назвали “зеленими чоловічками” .

Як показав досвід останніх десятиліть (в Україні, Молдові, Грузії, країнах Балтії), кримінальні кола є дуже привабливим об’єктом для вербування,для створення всіляких потрібних Кремлю “рухів”, де кримінальне важко відділити від політичного. Що вже далеко ходить, коли нинішній російський очільники Криму Сергій Аксьонов мав у відповідних структурах “поганяло” ( як там елегантно висловлюються) “Гоблін”. На “урків” легко списувати політичні вбивства,терористичні акти, будь-які дестабілізаційніі дії тощо.

Що ж може бути на Волині (мається на увазі не нинішня адміністративна одиниця,а вся ця історична область України) під цим кутом зору? Звісно,у випадку російського вторгнення,в цих регіонах у відносинах із бурштиновою мафією буде широко використовуватися підкуп, як грошовий,так і політичний (у вигляді пропозицій “бурштинової автономії” під прапором вільного “народного” видобування сонячного каменю і невтручання в цей цікавий процес “київської бюрократії”). Можливе використання бойових бурштинових загонів проти ЗСУ і правоохоронних органів України. Не варто відкидати й формальне проголошення “ВНР”, “РНР” і “ЖНР”. І ясна річ,не забаряться російські танки на прохання “змученого катуваннями київської хунти” бурштиного люду…

За таких умов Україні буде надзвичайно важко організувати територіальну оборону прикордонної смуги з Білоруссю. Якщо сьгодні (а це,на жаль, факт) у мирній ситуації Україна практично не контролює прикордоння на півночі, то що може статися, якщо там з’являться російські війська? Бойові підрозділи російських спецслужб? Почнеться потужна сфокусована і цілеспрямована, зорієнтована саме на цей регіон спецпропаганда? Крим показав, що особливо багато людей для підтримки Росії не треба, досить лише кількох відсотків для телекартинки, решту зроблять штатні й кадрові російські фахівці.

Чи розуміють всі ці обставини і загрози у вищому військово-політичному керівництві України чи наївно сподіваються на “гарантії” Лукашенка? Порошенко з його невиліковною вірою в “договорняки” може й сподіватися…

Крім того, організувавши заколоти на Волині з допомогою бурштинової мафії, РФ може відрізати нас від нашого західного кордону, єдиного, що наразі не заблокований російською армією. Бо від Новоазовська Донецької області аж до Сумщини, Чернігівщини стоять російські війська, в Криму – також російські війська, й на південному заході, в Придністров’ї також вони. Неконтрольованим РФ залишається тільки український захід, який у випадку бурштинових заворушень теж може вийти з-під контролю України, й тоді Київ, центр держави, опиняться у стратегічній блокаді.

Бездарно втрачено три роки історичного часу, коли можна було створити стратегічну лінію оборони на півночі, виходячи з того, що реально суверенітет і незалежність Білорусі не існують, вони примарні, Білорусь є частиною “союзної держави Росії і Білорусі”, що в Москві розуміють цілком однозначно, для них Білорусь це щось на кшталт Смоленської області з певними несуттєвими фольклорно-гастрономічними особливостями.

На жаль, керівництво України воліло заплющувати очі й на Донбасівську псевдоавтономію, й на Кримську фронду, й на бурштинові псевдодержавні утворення, що є вкрай небезпечним для країни. Загравання з неприпустимими проявами призвело до втрати Криму й частини Донбасу.

Поки що важко сказати, чим закінчиться бурштинова епопея в Рівненській, Волинській, Житомирській областях за безвідповідальності та безініціативності офіційного Києва й за агресивних прагнень Російської Федерації. Однак час іще є, якщо діяти не в звичайному (себто максимально неповороткому) стилі київської бюрократії, а екстраординарно, в умовах де-факто воєнного стану, навіть стану облоги, нехтуючи бюрократичним етикетом і не боячись кримінальних справ із боку генерала Матіоса.

На такі жертви й такий ризик треба йти, якщо ми не хочемо прокинутися в чужій країні, небезпека якої для нас є цілком реальною і близькою…