Минуло 15 років після краху Радянського Союзу, перш ніж Захід почав прокидатися, усвідомивши небезпеку російської енергетичної зброї. Поєднання брудних кремлівських грошей і гри м’язами здебільшого застосовувалося в колишніх комуністичних країнах, тобто в зоні поза увагою західних політиків. Навіть після розширення Європейського Союзу 2004 року енергетична безпека вважалася неістотною проблемою, якою переймаються одержимі чи корисливі люди на периферії Європи.

Та завдяки рішучості урядовців ЄС у директоратах із питань конкуренції й енергетики, а також героїчній позиції Литви та інших держав політика європейців змінилася. У результаті “Газпром” мусив піти на “функціональне розділення” послуг, відокремивши гуртові, роздрібні продажі й імпорт. Це заборонило встановлювати тарифи окремо для кожної країни й використовувати обмежувальні положення про пункт призначення, що перешкоджало торгівлі газом. ЄС також профінансував нові газові інтерконектори, що поєднують покупців російського газу та дають змогу транспортувати газ із півночі на південь, а не тільки зі сходу на захід.

Усе це неоспівана історія успіху ЄС. Так само як і спорудження нових LNG-терміналів у Литві й Польщі, які дають змогу імпортувати американський скраплений газ, – нехай і незначна, але все-таки противага досі надмірній присутності Росії в деяких куточках Європи.

Звичайно, Росії це не подобається, але вона сама в тому винна. Якби Кремль краще розігрував свої карти, можна було б уникнути недовіри й підозри, які супроводжують його в енергетичному секторі. Росіяни могли подбати про абсолютні чесність і прозорість у відносинах із клієнтами, й тоді особливо не йшлося би про зміну домовленостей після 1991 року.

Однак, обравши політизовану й корупційну бізнес-модель, Кремлю та його європейським союзникам доведеться й далі відчувати спротив із боку тих, хто усвідомлює небезпеку. На жаль, Європейська комісія не знайшла юридичного способу зупинити будівництво “Північного потоку-2”. На жаль, німецький уряд поставив бізнесові зв’язки з Росією вище за інтереси своїх союзників. Та, на щастя, США розуміють небезпеку й чинять тиск.

Адміністрація Трампа не діятиме односторонньо. Як зазначив колишній генсек НАТО Андерс Фоґ Расмуссен у статті для Financial Times, санкції, що стосуються енергетики, будуть задіяні не автоматично, а лише за розпорядженням президента. Тим часом у своїй риториці Трамп наголошує на співпраці та єдності із союзниками.

Європейці люблять нарікати на брак американського лідерства за адміністрації Трампа. Варто б виявити хоч трохи вдячності, коли це лідерство таки з’являється.

————————————————-

27 липня більшістю голосів (98 “за”, 2 “проти”) американські сенатори проголосували за законопроект, який не лише покликаний зв’язати руки Дональду Трампу в питанні спрощення американських санкцій щодо Росії, а й накладає нові, потужніші санкції. Останні, зокрема, передбачають обкладання штрафами європейських компаній, залучених до будівництва трубопроводу “Північний потік-2”. Такі заходи схвально сприймаються східноєвропейськими членами ЄС, як-от Литвою чи Польщею, та сусідами ЄС, як-от Україною. Однак у Берліні та Брюсселі, де економічно зацікавлені в проекті, таке рішення сприймають як втручання у внутрішні справи спільноти та спробу розширити енергетичний експорт США до ЄС. Президент Трамп підписав відповідний закон 2 серпня.

Едвард ЛУКАС, “Тиждень”