Днями повернувся з Донбасу і Слобожанщини. Кожен раз, коли приїжджаю туди, серце проймає щемом. Більшість українців знають цей край із новинних сюжетів. Слов’янськ, Волноваха, Сватове – коли чують назви цих населених пунктів, виникає асоціація: трагедії, бої, розстріли маршруток, вибухи складів боєприпасів. Але мало хто уявляє, який це прекрасний край.

Ви знаєте, приміром, що Луганщина вже другий рік поспіль збирає рекордний врожай зернових? Цьогоріч уже намолотили більше мільйона тонн. А на Донеччині ще більше – понад півтора мільйона. Усі поля доглянуті й оброблені. Тут живуть прості, щирі і дуже працелюбні люди. Кожен раз, буваючи тут, я багато фотографую: природу, містечка і місцевих жителів, щоб показати нашим людям, що Донбас – не лише війна. І кожному, хто їде зі мною, Луганщина і Донеччина нагадують свої рідні області. Хтось тут бачить Волинь, хтось – Бессарабію, хтось – Чернігівщину, а я – Рівненщину. Море квітів, річок, озер та лісів.

Щоправда, всіяні вони снарядами та бомбами, і мене дуже лякає, що ця благодатна земля може стати непридатною для життя. Техногенна катастрофа, яка їй загрожує, може зрівнятись за рівнем небезпеки з аварією на Чорнобильській АЕС.

Відгородитися від цієї проблеми не вдасться. Як Чорнобильська аварія вдарила по всій Європі, так і хімічна катастрофа Донбасу може вразити весь континент.

Вдумайтесь, воєнні дії ведуться в регіоні, що має найбільше техногенне навантаження не тільки в Україні, а й в усій Європі. Тут розташовано 6,5 тисяч хімічно небезпечних підприємств (загалом по Україні їх 20 тисяч). За даними екологів, сьогодні 4,5 тисячі таких підприємств – зруйновані.

Саме в Донецькій та Луганській областях розміщені великі накопичення відходів четвертого – найвищого – рівня небезпеки. Потрапляння таких відходів у довколишнє середовище цілком імовірне в умовах воєнних дій та відсутності будь-якого контролю за діями бойовиків. І це загроза не тільки для України, а й для світу.

На лінії зіткнення порушено виробничий цикл низки підприємств. Це зокрема Торецький фенольний завод, Авдіївський коксохімічний комбінат, інші стратегічні та інфраструктурні об’єкти. За час проведення АТО від обстрілів артилерії загорялися Авдіївський та Ясинівський коксохімічні заводи, Лисичанський нафтопереробний та Краматорський верстатобудівний заводи. Був атакований завод «Стирол», який виготовляє аміак. На щастя, поки що вдалося уникнути катастроф, але небезпека нікуди не зникла.

Величезну тривогу викликають затоплені на окупованих територіях шахти, через які двом третинам міст і селищ Донбасу загрожує підтоплення. Для прикладу, у м. Єнакієвому затоплена шахта «Юнком». Ви знаєте, що там в 1979 року проводили ядерний вибух? У будь-який момент отруєні води можуть винести радіацію на поверхню, що призведе до зараження величезних територій.

У Горлівці на шахті «Олександр-Захід» міститься невивчена гримуча суміш — 50 тонн мононітрохлорбензолу під землею вступили в реакцію з іншими отруйними речовинами. За прогнозами фахівців, через чотири-п’ять місяців неконтрольоване затоплення шахт винесе цю пекельну суміш на поверхню, що матиме наслідком отруєнням питної води.

Існує також загроза, якщо неконтрольовані підземні води об’єднаються з великим об’ємом води на різних горизонтах, усе це потрапить в акваторії Сіверського Донця та Азовського моря, що зробить практично непридатними для життя відповідні території України та Росії.

Тому Україна мусить використати всі наявні механізми та продумати державну програму комплексного відновлення окупованих територій – передусім ґрунтів і вод.

Для початку слід налагодити моніторинг ситуації із застосуванням дистанційних технологій там, де немає доступу до об’єктів. Поступово активізувати переговори в межах усіх можливих переговорних форматів з тим, щоб забезпечити доступ моніторингових та експертних місій (зокрема, міжнародних) до територій для здійснення повного екологічного моніторингу. У законодавчій базі України та в Стратегії національної безпеки має бути актуалізоване питання екологічної безпеки.

Україна спроможна залучити експертне середовище і вже зараз почати розробляти програму відновлення екології окупованих територій. Зокрема, наперед продумати систему очистки та рекультивації забруднених ґрунтів; залучити спеціалістів-аграріїв для розробки рекомендацій щодо фіторемідітації (очистки з допомогою зелених рослин) угідь, забруднених хімічними речовинами та нафтопродуктами тощо.

Потрібен активний пошук нових рішень. Наприклад, держава могла б створити спеціальні преференції для підприємств, які діють на підконтрольній Україні, які б дозволили залишати екологічний податок для підприємств-забруднювачів навколишнього середовища і забезпечили його використання для очищення території та встановлення додаткових фільтрів чи відновлення інфраструктури.

Кожен день зволікання виливається в нові ризики для екології Донбасу і України.