Напередодні погодження та затвердження Основних засад грошово-кредитної політики на 2018 рік і середньострокову перспективу хочу в цій статті представити деякі міркування принципово-ідеологічного характеру, що стосуються якісного змісту грошово-кредитної політики України. Про це у своєму блозі на сайті “Новое время” пише голова Ради НБУ Богдан Данилишин.

З моєї точки зору, успішне застосування різних інструментів грошово-кредитної політики має забезпечувати досягнення масштабних цілей в різних часових інтервалах. Враховуючи поточний стан економіки України і завдання, що стоять перед нашою країною, вважаю, що проведена грошово-кредитна політика не повинна замикатися в межах виконання таких, нехай важливих, але тактичних завдань, як забезпечення низьких темпів інфляції та досягнення стабільності національної валюти. Нацбанк не повинен абстрагуватися від вирішення проблем стратегічного довгострокового характеру, таких, як сприяння економічному зростанню та підвищенню рівня зайнятості населення, а також структурна перебудова української економіки, спрямована на підвищення питомої ваги інноваційних галузей.

Стабільні ціни — необхідна, але недостатня умова для зростання економіки України. Більш того, сучасна економіка в тій чи іншій мірі інфляційна, оскільки неможливо зовсім усунути всі фактори, що провокують інфляцію, наприклад, такі, як дефіцит держбюджету або торгового балансу. А у випадку з Україною до таких факторів слід віднести ще й структурні диспропорції в економіці, вплив монопольного ціноутворення в деяких секторах народного господарства, імпортована інфляція, інфляційні очікування підприємців і домогосподарств, нарешті. У зв'язку з останнім з наведених факторів, зауважу, що коли ми в політиці НБУ віддаємо однозначний пріоритет інфляційному таргетуванню, то при цьому впливаємо переважно на інфляцію попиту. Але хіба варто скидати з рахунків той факт, що інфляція витрат виробництва в умовах високовитратної економіки України в ідеалі теж вимагає певного регулювання? Адже високі витрати формуються на всіх стадіях виробництва в нашій країні. Чи може Нацбанк ефективно регулювати цей процес? Скоріше ні. І це є достатньою підставою для того, щоб задуматися про корекцію нині застосовуваної моделі цілепокладання, що складається в концентрації цілей грошово-кредитної політики виключно на таргетування інфляції.

Спірним є твердження про те, що модель інфляційного таргетування є найбільш придатною на сучасному етапі розвитку економіки України, особливо з урахуванням не найсприятливішої і складно прогнозованої кон'юнктури міжнародних ринків продукції, що складають основну частину українського експорту (з імпортом ситуація виглядає більш сприятливо, оскільки навряд чи варто очікувати різкого підвищення цін на енергоносії).

Аналіз успішного зарубіжного досвіду показує, що нам необхідно запустити такий механізму розвитку, який, спираючись на внутрішні фінансові ресурси, важливою складовою яких є банківське кредитування, буде стимулювати точки економічного зростання. Вважаю, що для нашої країни існує п'ять груп таких точок економічного зростання.

Перша – підтримка тих галузей економіки України, які тривалий час є ключовими, і при цьому мають довгостроковий (сільське господарство) або середньостроковий (чорна металургія, хімічна промисловість) експортний потенціал. Друга — підприємства військово-промислового комплексу. З одного боку, ми зобов'язані нарощувати боєздатність української армії, а не покладати надії лише на надання нашими союзниками летального озброєння. А з іншого боку, як показує практика, в світі в останні роки постійно зростає кількість військових конфліктів малої і середньої інтенсивності, і, в разі успішної роботи, вітчизняний військово-промисловий комплекс, продаючи продукцію на експорт (попит на неї є і буде), міг би стати одним із драйверів зростання української економіки. Третя — підприємства інфраструктури та енергетики. Четверта — галузі економіки, які здатні забезпечити імпортозаміщення, підтримувати які можна методами, що стимулюють підвищення попиту саме на продукцію вітчизняного виробництва. П'ята — ті поки що нечисленні українські підприємства, які вже можуть або потенційно здатні виробляти продукцію, відповідну рівнями п'ятого і шостого технологічного укладів. І буде корисно, якщо в Основних засадах грошово-кредитної політики України в кінцевому підсумку (можливо, не відразу, а з часом, в результаті деяких коригувань) це знайде своє відображення — в рамках тих компетенцій, які відносяться до повноважень Нацбанку. Якщо ми зможемо забезпечити підтримку цих точок економічного зростання за рахунок заходів грошово-кредитної політики, то це дасть мультиплікативний ефект розвитку як для економіки в цілому, так і для банківської системи України, зокрема.

Давайте не будемо забувати про те, що, наприклад, Банк Англії, починаючи з 2014 року, проводить програму пільгового цільового рефінансування банків, що кредитують реальний сектор економіки, а також підприємства малого та середнього бізнесу, зокрема ті, які працюють в сфері високих технологій. Так само, як і варто пам'ятати, що Європейський Центробанк уже кілька років проводить цільові довгострокові рефінансові операції для банків, які кредитують виробничий сектор економіки. На цьому тлі буде трохи дивно, якщо ми продовжимо утримуватися від розроблення і впровадження інструментів, призначених для стимулювання банківського кредитування підприємств реальної економіки, особливо тих, які представляють сектора високотехнологічної промисловості. Тим, хто поставиться до цього скептично або стане вишукувати потенційну корупційну складову, зауважу, що не так вже й складно встановити чіткі індикатори та прозорі механізми контролю – наприклад, зробити основним принципом такого структурного рефінансування пряму залежність його обсягів, вартості та термінів від розміру кредитного портфеля того чи іншого банку, що припадає на підприємства реальної економіки. Було б бажання.

До речі, якщо ми поставимо собі за мету стимулювання за допомогою різних заходів, зокрема й заходів грошово-кредитної політики, розширення діяльності підприємств, продукція яких може успішно заміщати імпортовані товари, то зможемо домогтися двох цілей одночасно: не тільки наростити ВВП України, але і протидіяти інфляції — часткове заміщення імпортних товарів у споживчому кошику українців якісною продукцією вітчизняного виробництва призведе до певного вирівнювання платіжного балансу, не допустить ослаб лення курсу гривні, що, в свою чергу, буде сприяти стабілізації інфляції через непідвищення цін інших товарів, що імпортуються.

Вважаю, що якщо не зараз, то найближчим часом, нам необхідно визначення таких пріоритетів грошово-кредитної і фінансової політики, які будуть зводитися не стільки до стабілізації цін, скільки до розвитку секторів реальної української економіки. Ми не можемо задовольнитися ситуацією, яка зараз спостерігається у нас, коли приклади позитивної економічної динаміки (зростання реального ВВП у другому кварталі поточного року на 0,6% в порівнянні з першим кварталом) несподівано змінюються такими малоприємними даними, як, наприклад, ті, які були опубліковані Держстатом за підсумками липня — промислове виробництво в липні нинішнього року знизилося на 2,6%, якщо порівнювати з липнем минулого року, і на 0,7%, якщо порівнювати січень-липень 2017 року з аналогічним періодом 2016 року.

Я переконаний, що грошово-кредитна політика не може існувати у відриві від макроцілей економічної політики країни — нам зараз вкрай важливо не переслідування короткострокових кількісних показників, а створення передумов для сталого розвитку економіки України. При цьому, звичайно, Нацбанк, як незалежний орган повинен мати право на проведення так званої дискреційної грошово-кредитної політики, тобто допускати можливість оперативної і гнучкої реакції на тимчасові зміни економічної кон'юнктури.

Жорстка кредитно-грошова політика, навіть якщо вона забезпечує реальний успіх в приборканні інфляції, стримує ділову активність, і, в кінцевому підсумку, не сприяє зростанню економіки. Роль кредитно-грошової політики в нашій країні не повинна зводитися до створення передумов для економічного зростання у вигляді тільки низьких і контрольованих Нацбанком темпів зростання цін, а також передбачуваного рівня процентних ставок. Це важливо, але цього недостатньо. Беручи до уваги сферу відповідальності і межі компетенцій НБУ, ми не повинні дистанціюватися від рішення проблем відновлення стійкого і швидкого економічного зростання. Деякі заходи в цьому напрямі я запропонував у цій статті. Сподіваюся, колеги доповнять їх своїми конструктивними пропозиціями, які дозволять затвердити Основи грошово-кредитної політики України на 2018 рік і середньострокову перспективу в такому вигляді, який буде сприяти одночасно і зростанню економіки нашої країни, і її якісній трансформації.