Я думаю, що влада не розглядає громадських активістів як своїх ворогів, а навпаки розуміє, що вони – союзники. У влади є різні сили, структури, люди, політики, і одні з них дійсно готові до проведення реформ, інші намагаються їх блокувати. Так ось та частина влади, яка розуміє необхідність реформ (нехай і робить це нерішуче і непослідовно), потребує підтримки громадянського суспільства. І з іншого боку, громадянське суспільство має шукати таких людей і розуміти, що з ними можна здійснювати реформи.

Що необхідно з боку суспільства в цілому? Ми зазвичай переносимо нашу критику на владу, але в кінці кінців ми самі вибираємо цих політиків. Дуже важливо, щоб громадяни робили свій усвідомлений вибір, але не клювали на якісь популістські обіцянки легкого життя або простого вирішення складних проблем, дуже радикальні заклики – як зліва, так і справа, – і намагалися відрізнити реальний патріотизм від мнимого. У нас є крикуни-ура-патріоти, які проштовхують речі, які шкодять державі.

Нашим громадянам необхідно намагатися це усвідомити і розуміти, за кого вони голосують, перестати міряти категоріями “зради-перемоги”. Адже ситуація насправді складніше, багато не можна оцінювати однозначно. На жаль, наші ЗМІ, все подають саме в такому ключі: побільше скандалів, криків і шуму, і на базі цього піднімають рейтинги.

Треба б змінити і нашу журналістику також: журналісти повинні розуміти, що їх робота – це не просто використання смажених фактів з Facebook, для того, щоб розігнати сенсацію. Дуже часто ця сенсація йде від нашого північного сусіда. Тобто журналістика повинна бути соціально відповідальною. Громадянам теж треба навчитися це розрізняти.

Якщо ми закликаємо наших чиновників жити за законом, то і ми повинні це робити -платити податки. Звичайно, економіка була в тіні, і все навчилися так жити. Але не будемо платити податки – не буде бюджету, а його відсутність позначиться на нас усіх.

Тобто важливі завдання стоять і перед суспільством, і перед державою.