Ситуація, коли сорокамільйонний народ “у центрі Європи” загнаний кількома виводками ненажерливих глитаїв у глухий кут бідності, але змушений тими ж потворами (порошенки, васадзе та ін.) купувати вживані авто за найвищими в Європі чи й у світі цінами, є феноменальною.

Кілька років тому вони пішли й далі: тепер найдешевшу категорію авто, взагалі, неможливо завезти в Україну (бо, на відміну від сорокарічних “жигулів” і “москвичів”, 10-річні Мерседеси й БМВ псують тут екологію…).

Україна – клондайк для пройдисвітів і мерзотників усіх категорій. Українці – найпридатніший матеріал для безмірного швидкого збагачення будь-якого хитруна, що опиняється тут при владі або біля неї.

Сотні років українці жили переважно в державі з чужою владою, тому, аби виживати, вчилися обходити ті визиски, грабункові й людоненависницькі норми, якими їх намагалися тримати в незмінному “стійлі” бідності й покори. Щось подібне відбувається й сьогодні.

Литовські (польські тощо) номери на авто – це (у певному художньому сенсі) рука допомоги Великого литовського князвіства, яке свого часу мобілізувало нас і наших західних та трохи північних сусідів на боротьбу з попердником РФ, який називався чи то Ордою, чи то Московією. Дивні паралелі, суперечливі, проте можуть такими бути. Щоправда, тепер історичні вилупки тієї орди з різними національними прізвищами зайшли зсередини.

Військовому чи бюджетнику, маючи заробітну плату 200-400 доларів (а досі було ще менше), враховуючи квартплату й необхідність жити, зібрати на “корито васадзе” тисяч 12 – неможливо. Тим більше, неможливо купити сяк-так скручений на “Богдані” китайський чи корейський “автопром”. Глитаї ж мають собі по кілька найдорожчих автівок. А ви і ваші родини, за задумом, маєте сидіти в отому стійлі й стати гумусом для їхніх вилупків. Щоб придбати “у них” авто, ви мусите красти, приховувати або служити мафії. Або їдьте в Польщу, РФ чи куди-небуть – що менше вас тут залишиться, то легше буде їм добити тут усе до кінця, разом із рештками лісів і землями сільськогсппризначення.

Обідно, що серед нас виявилось стільки холуїв із тяжкими холодними жабами на серці чи й замість нього і зменшеними мізками. “Я платив, то нехай і вони платять” – це девіз, слоган і гасло сучасного українського Жлоба й Холуя. Це їхні посіпаки, тому й трактувати їх слід як союзників теперішніх “панів”. Як ми знаємо, не кожен офіцер чи вчитель може зібрати за життя на авто за українськими цінами.

Мабуть, наші перспективні політичні лідери десь зараз відпочивають, кого ще не вигнали з країни, бо їм, як борцям за владу, ситуація пливе просто в руки. Бо влада саме збирається брутально розправитися з кількома сотнями тисяч власників доступних авто “з литовськими номерами”, а мільйони мрійників – загнати назад у бідняцьке стійло.

Переконаний, партія, лідер, який заявить, що, може, й не впевнений, що відразу підніме зарплату українців до хоча б білоруської чи (неможливе!) до російської, проте гарантує, що кожен громадянин зможе придбати будь-яке авто за ту ціну, за яку воно продається будь-де в світі, здобуде відразу + 10-15% голосів на виборах. І це лише на одній темі.

Глитаї ще трохи бояться, що можуть зламати зуби, і розглядають різні варіанти приборкання народної ініціативи. Але ми маємо союзників – це їхня безкомпромісна жадність до наживи і вже притуплене відчуття небезпеки.

Не виключено, що, з огляду на найвищу автомобільну (та іншу) інтегрованість із Заходом саме західних регіонів України, якраз там, якщо є лідери й громадянський актив, громадяни можуть вдатися до актів непокори (блокування держустанов, автотрас тощо), протестних рухів та “оптимізації місцевого самоврядування”. У разі такого “повороту”, їх могли б підтримати й інші регіони. Вимога – євроінтеграція не лише в цінах за комуналку, але й цінах на засоби пересування. Хоча владу глитаїв давно вже пора не переконувати, щоб дозволили авто купити, а, просто, валити.