Вперше за багато років відомий український режисер Андрій Жолдак повернувся з постановкою на великій сцені рідного міста — Києва. У Національному театрі імені Лесі Українки відбулася премʼєра авторської вистави «Дім», яка стала справжньою сенсацією нового театрального сезону. Чотири години і двадцять хвилин — безпрецедентна тривалість пʼєси у виконанні молодих акторів театру серед декорацій відомого сценографа-постановника Данила Жолдака. Вистава «Дім» Жолдака не має традиційно побудованого сюжету. За словами режисера, глави цієї історії розкидані і перемішані, «але суть залишається — будь-який дім — це місце сили».Данило Жолдак, роботи якого відзначені престижними європейськими театральними нагородами, почав працювати над розробленням і створювати декорації разом з Андрієм Жолдаком ще під час постановки у Ліонській опері у Франції, у березні 2021 року. Кожна з деталей — невідʼємна частина «Дому»: старовинні люстра, буфет, стіл, стільці, килим та, навіть, віконні рами — поруч з акторами створюють особливу атмосферу жолдаківського стилю.

«Без неї ми б просто не витримали»

— Над цим проєктом я працював багато років, хоча він не завжди мав конкретну форму, — розповів «ФАКТАМ» Данило Жолдак. — Ідея «Дому» жила в мені постійно, а під час великої війни вона особливо загострилася. Для мене дім — це не лише архітектура чи стіни. Це наша Батьківщина, сім’я, місце, де ми виросли й яке зберігаємо в пам’яті. Це філософський образ — втрати і надії водночас.ВІДЕО ДНЯ
Андрій Жолдак у Києві

— Останні роки ви багато працюєте у європейських театрах.— Так, у Франції, Німеччині, Польщі, Нідерландах, Грузії і це, напевно, впливає на сприйняття постановок. Цікаво, в країнах Європи по-різному реагують на масштабні декорації, світло і відеообрази. Французька публіка в Ліонській опері шукає інтелектуальні сенси, німецька — у Театрі опери і драми Фрайбурга — відкритіша до експерименту, польська — у Гранд-театрі опери у Познані — уважніша до класичної драматургії.
Постановка у Ліоні. Декорації Данила Жолдака

— А українська публіка?— Українці — унікальні, й їхня жива енергія існує тільки тут і без неї ми б просто не витримали. Життєва сила мусить нас «перти» і це передається і в театральних виставах. Знаєте, Київ вражає відчуттям, що тут можеш «знову дихати». І в цьому прірва між тим, як почуваєшся в Європі, де прекрасна робота і спокійне життя. Але лише тут, в Україні, де зрозумілі «коди», відчуваєш себе вдома.

«Простір, де можна відкрито проговорити страхи»

— Що виявилось найскладнішим у цьому проєкті?— Втілити подвійність: дім — як конкретне місце та як символ. Зробити так, щоб глядач відчув одночасно реальність простору й глибину його метафори. Під час роботи я надихався рідним містом, духом Києва. Тут збережені сліди минулого, й водночас воно постійно змінюється. Так само, як і відчуття дому українців — він у серці, навіть якщо навколо все руйнується. Насправді, у виставі закладено стільки головоломок, що глядачі можуть довго сперечатись на її рахунок. Зізнаюсь, робота над постановкою більше нагадувала роботу живописця, коли приховане виноситься на полотно.
Андрій Жолдак під час репетиції «Дому»

— Це дуже особисті почуття.- Як і ця вистава. Це не просто сценографія, а спроба відкрити емоційний простір, де кожен глядач знаходить собі місце. Родинна памʼять має відголосок у моїй творчості. Мої предки, брати Тобілевичі, створили професійний український театр 143 роки тому. Зробили це не дивлячись на заборону української мови. Звичайно, наша сімʼя мала великий вплив на мій світогляд. Коли я працював над виставою, відчував сцену не лише як простір для експерименту, а й як можливість діалогу поколінь.
Декорації вистави «Дім» сценографа Данила Жолдака

— За останні роки завдяки розвитку технічних засобів прийоми сценографії дуже змінилися.

— Мій підхід також еволюціонував: сьогодні я більше використовую мультимедійні засоби, світло й відео. Але суть залишилася тією ж — сценографія має служити історії, бути її органічним продовженням. Технології, звичайно, змінили інструменти, але не саму мету. Відомо, що сьогодні в Україні справжній театральний бум. І це цілком зрозуміло, бо саме театр став місцем унікальної живої енергії, правди й діалогу. Україна зараз переживає важкі часи і саме сцена — той простір, де можна відкрито проговорити страхи, відчути сумніви, підтримку та надію.

Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з відомою театральною художницею Марією Левитською: «Чим жорсткіше до себе ставишся, тим спокійніше жити».

275
Читайте нас у Facebook