У час, коли світ змінюється надто швидко, а стабільність стає рідкістю, люди дедалі частіше шукають опору в простих і, здавалось би, звичних речах. Різдвяні традиції, родинні рецепти та спільні вечері перестають бути просто святковими ритуалами — вони стають внутрішнім компасом, що допомагає не загубитися. Саме про це говорить співак Юлік у різдвяному інтерв’ю «ФАКТАМ», розмірковуючи про силу традицій, сім’ю, пам’ять поколінь і про те, чому сьогодні вони працюють не на минуле, а на наше майбутнє.

«У ліпленні вареників за бабусиним рецептом — вся наша сімейна історія»

— Юліку, сьогодні багато хто говорить, що світ став надто швидким і шумним. Що для тебе Різдво в такому світі?ВІДЕО ДНЯ

— Різдво для мене — це пауза. Дуже чесна і дуже потрібна пауза. Упродовж року ми всі живемо на швидкості: робота, поїздки, новини, тривоги, відповідальність. І часто в цьому ритмі людина втрачає відчуття себе. Різдво ніби повертає мене до внутрішнього дому. Воно не вимагає від тебе бути успішним, сильним чи ідеальним. Воно дозволяє просто бути — сином, батьком, чоловіком, людиною. Саме тому це свято для мене глибше за будь-яку подію в календарі. Це момент, коли серце знову вчиться тиші.
Різдво — це момент, коли серце знову вчиться тиші

— Яке місце займають спогади дитинства у твоєму різдвяному відчутті?

— Дуже велике. Моє Різдво починається саме зі спогадів. Я пам’ятаю нашу стару кухню, маленький стіл, скатертину, яку діставали тільки на свята. Пам’ятаю, як бабуся тихо ходила по хаті, ніби боялась порушити якусь невидиму святість цього вечора. У дитинстві Різдво було очікуванням дива, але не матеріального. Це було відчуття, що всі поруч, що світ хоч на мить стає добрішим. І сьогодні я намагаюся зберегти саме це відчуття — не глянцеве, а справжнє.

— Ти сам батько. Як ти передаєш різдвяні традиції своєму синові?

— Для мене це дуже важливо. Я хочу, щоб мій син знав: Різдво — це не лише подарунки, а пам’ять і зв’язок поколінь. Ми разом готуємося до Святвечора, і одна з наших найтепліших традицій — ліпка вареників за бабусиним рецептом. Цей рецепт простий, але в ньому — вся наша родинна історія. Бабуся завжди казала: «Тісто любить руки й добрі думки». Ми з сином місимо тісто, сміємося, іноді вареники виходять кривенькі, але саме в цьому і є життя. У такі моменти я відчуваю, що традиція живе. Вона не в книжках — вона в руках дитини, у борошні на столі, у спільному сміхові.

— Що ти відчуваєш у ці моменти як батько?

— Велику відповідальність і велику вдячність. Бо я розумію: саме зараз формується пам’ять мого сина. Колись він теж буде згадувати ці моменти — запах тіста, теплу кухню, спільну працю. Різдво вчить дитину простих, але дуже важливих речей: терпінню, спільності, любові без умов. І я щасливий, що можу бути частиною цього процесу.

«Традиції — це не про минуле, як часто думають. Це про майбутнє»

— Яку роль відіграє сімейний стіл у вашому святкуванні?

— Різдвяний стіл — це центр усього. За ним ми не просто їмо — ми ділимося. Думками, спогадами, мовчанням. Це той рідкісний момент, коли всі відкладають телефони і дивляться одне одному в очі. Для мене цей стіл — символ єдності. Незалежно від того, який рік був, які труднощі ми пережили, цього вечора ми разом. І це надзвичайно важливо.

— Сьогодні багато українських родин зустрічають Різдво в розлуці. Що ти відчуваєш, думаючи про це?

— Це болить. Дуже. Я часто думаю про родини, де за столом є порожнє місце. Про дітей, які чекають батька з війни. Про матерів, які моляться замість колядок. Саме тому для мене Різдво — не лише про радість, а й про надію. Я дуже хочу, щоб це свято об’єднувало родини, навіть якщо фізично вони далеко одне від одного. Щоб Різдво ставало ниткою, яка тримає людей разом — у молитві, у думках, у серці.

— Юліку, чому, на твою думку, традиції сьогодні настільки важливі?

— Традиції — це не про минуле, як часто думають. Це про майбутнє. Вони тримають людину в часи, коли все змінюється надто швидко. Коли зникає стабільність, саме традиція стає точкою опори.

Різдвяні звичаї, родинні рецепти, спільні вечері — це ніби внутрішній компас. Вони нагадують, ким ти є і звідки. Без традицій людина легко губиться, стає відірваною від себе.
Співак Юлік з дружиною і сином

— Яке головне бажання ти загадуєш у різдвяну ніч?

— Щоб родини були разом. Щоб ті, хто далеко, повернулися. Щоб діти чекали батьків не зі страхом, а з радістю. І щоб Різдво завжди залишалося святом світла — не показного, а тихого, домашнього, справжнього.

Рецепт вареників бабусі Юліка:

— Цей рецепт — від моєї бабусі. Вона завжди повторювала, що тісто відчуває настрій людини. Тому ми з сином ліпимо вареники повільно, без поспіху, з розмовами і сміхом. Для мене це не просто кухня — це момент, коли покоління зустрічаються за одним столом. Я дивлюся, як мій син повторює рухи моїх рук, а я — колись повторював бабусині, і розумію: традиція жива. У такі миті особливо гостро відчуваєш, що Різдво — це не дата. Це тепло, яке передається з рук у руки, — розповів Юлік

Інгредієнти:

500 г пшеничного борошна

250 мл теплої води

1 ч. л. солі

Приготування:

У велику миску просіяти борошно — бабуся завжди казала, що тісто «любить повітря».

Додати сіль, перемішати. Поступово вливати теплу воду, замішуючи тісто ложкою, а потім руками. Добре вимісити тісто 7−10 хвилин, поки воно не стане м’яким і еластичним. Накрити рушником і дати «відпочити» 20−30 хвилин — тоді вареники будуть ніжними і не рватимуться.

Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з майстринею Наталею Гуменюк про те, що ялинка, прикрашена квітами ручної роботи, завжди викликає захоплення.

41
Читайте нас у Facebook