Для багатьох українців день 24 лютого 2022 року став переломним Ця дата назавжди змінила життя, плани й творчість багатьох артистів. Одна з них — українська співачка Zhannet (Жанет), яка активно виступає в Україні та за кордоном, підтримує українських військових морально та фінансово. В інтерв’ю «ФАКТАМ» вона відверто розповіла про свої переживання, підтримку воїнів, зміни в українській музиці та найближчі плани.

«Булінг в школі мене змінив»

— Жанет, ви хоч і нова артистка в українському шоубізнесі, але ваші кліпи уже мають більше сотні тисяч переглядів. Розкажіть про своє дитинство, звідки ви родом, про батьків та родину?ВІДЕО ДНЯ

— Моє дитинство було дуже хорошим. Я росла щасливою дитиною. Родом я з села на Вінниччині. У мене звичайна, середньостатистична сім’я: мама — вчителька початкових класів і німецької мови, тато працює в агрохолдингу. У школі була активісткою — вела всі свята, виступала на концертах, їздила на вокальні конкурси та олімпіади.

Але було й дещо неприємне — трохи булінгу. Через те, що моя мама вчителька, деякі однокласники заздрили й казали, що я відмінниця лише тому. Насправді все було навпаки: мама перевіряла весь журнал, дізнавалася все про мої оцінки, тож мені навіть складніше було. Думаю, дехто мене не дуже любив ще й тому, що я була дуже активною. Однокласники іноді фарбували мені парту крейдою, мастили стілець, кидали качани в портфель… Через це згадувати школу не дуже приємно. У коледжі я вже зовсім інакше себе поставила — булінг мене змінив.

— Зі скількох років ви почали співати?

— З раннього дитинства. Пам’ятаю, як приходила до бабусі й постійно наспівувала щось, придумувала пісні на ходу. Батьки одразу віддали мене в музичну школу — за це я їм дуже вдячна. Чесно кажучи, не знаю, чим би займалася, якби не музика. Мене підтримували всі: батьки, сестра, бабусі, дідусі. Вони вірили в мене, возили й відпускали в музичну школу — а це було 10 кілометрів в один бік, кілька разів на тиждень. Часто я їхала туди одразу після школи, навіть не поївши. Було важко, але я вдячна — бо я завжди була зайнята, розвивалась.
За словамиЖанет, її любов до музики і перші кроки на сцені підтримувала вся родина

— Мій перший виступ був на сільській сцені — на святах типу Івана Купала чи Дня Незалежності, — продовжує артистка. — Я дуже любила співати, тож якось звернулася до завклубу, і з того часу виступала на всіх заходах. Кумирів у мене не було, але була наставниця — моя викладачка по класу акордеона. Вона була сильною жінкою, вміла грати на багатьох інструментах. Саме вона прищепила любов до музики, взяла мене до оркестру, ансамблю сопілкарів.

Після 9 класу вступила до коледжу культури і мистецтв ім. Леонтовича у Вінниці. Це були справжні студентські роки! Правда, я багато вчилася — з 7−8 ранку до 20:30. Було складно, бо я вступила на хорового диригента, а грати на фортепіано не вміла. Але я справилася. Потім я навчалася в Київському університеті культури і мистецтв. Там уже було не так «по-студентськи», бо я паралельно працювала. Потім був COVID, тоді почалася війна…

Читайте також: «Війна забрала в мене дім, але не силу»: українська співачка про втрати та виклики під час війни

— Розкажіть про свою музику. Ви виконуєте пісні інших авторів чи пишете самі?

— Я поки не пишу пісні сама, хоча вже намагаюся це робити. Поки що не до кінця впевнена у своїх текстах, тому купую пісні в різних авторів — наприклад, у Бажаної, Квітки Гаєвської. Також спілкуюся і знайомлюся з багатьма авторами й композиторами. Моя творчість — це щирі емоції, які я проживаю разом зі своєю аудиторією. У кожній пісні прагну передати частинку себе, того, що хвилює не лише мене, а й тисячі українців. Мені важливо, щоб мої пісні були не просто треками, а історіями — справжніми, близькими, такими, що надихають.

«Нічия-нічий» — моя перша робота. Це був мій перший досвід, і я повністю поринула в процес. Ми працювали щиро, натхненно, і я кайфувала від кожної хвилини на майданчику. У цій пісні хотіла показати шлях жінки — від внутрішньої боротьби до прийняття себе. Ми всі проходили через моменти, коли серце й розум тягнуть у різні боки. Але справжня сила — це обрати себе. І саме це я передаю через цю пісню — жіночу енергію, силу, відновлення.
«У кожній пісні прагну передати частинку себе, того, що хвилює не лише мене, а й тисячі українців», — каже співачка

— Чи є для вас обмеження в музичних жанрах? Якому з них надаєте перевагу?

— Можливо, я ще не читаю реп і не співаю рок — але, хто знає, все може бути. А поки що надаю перевагу попмузиці. Зазвичай слухаю те, що й сама люблю виконувати, — поп. На мою думку, саме цей жанр зараз найбільш актуальний.

«Зрозуміла, що мої пісні можуть підтримати когось морально»

— Ваша нова пісня «З Днем народження!» вийшла дуже символічно — саме у ваш день народження. Що для вас значить ця композиція?-

— Так, реліз відбувся 10 травня, саме в день мого народження — і це був мій особливий подарунок усім, хто святкує. Я хотіла створити пісню, яка дарує радість і святковий настрій кожному. День народження — дуже особисте свято, але мені хотілося зробити його загальним, емоційно теплим для кожного слухача. Приспів цієї пісні — це щире побажання щастя, здійснення мрій, нових початків.

Читайте також: «Я не соромлюся, що родом з села»: український співак розповів про мрію, яка здивувала б багатьох

— У пісні «Без тебе» відчувається зовсім інший настрій — глибокий, емоційний. Що ви хотіли сказати цією композицією?

— «Без тебе» — це не просто пісня про кохання. Це біль втрати, тимчасової розлуки, яка стала буденністю для мільйонів українських пар через війну. Це кохання, яке витримує відстані, страхи, очікування. Я співала її з думкою про наших захисників і захисниць, про жінок, які чекають своїх коханих, про всіх, хто не поруч, але зберігає любов у серці. Для мене важливо бути голосом свого народу і співати про те, що відчуває моя країна сьогодні.

— Як на вас та вашу творчість вплинула велика війна?

— Коли вона почалася, я ще не займалася сольною кар’єрою — тоді ще навчалася. Звісно, війна вплинула негативно на всіх. Це великий стрес. Спочатку я майже не співала — було не до того. А якщо й співала, то лише сумні пісні про війну, біль, втрати. Здавалося недоречним щось викладати, бо — яка музика, коли в країні війна? З часом я зрозуміла, що й мої пісні можуть підтримати когось морально — особливо військових. І тому зараз вважаю: спів — це дуже важливо.
Жанет: «Для мене важливо бути голосом свого народу і співати про те, що відчуває моя країна сьогодні»

— Яким для вас запам’ятався день 24 лютого 2022 року?

— Це був страшний день — як і для всіх українців. Стрес, паніка, страх — ніхто не розумів, що робити й куди тікати. Я тоді жила в Києві, на дуже високому поверсі в районі Позняків. У першу ж ніч почали бомбити рибну базу неподалік, і звуки були дуже гучні — здавалося, що все відбувається просто над нашим будинком. Я бачила у вікно, як збили ракету — все навколо було помаранчеве. Я була в істериці, не знала, що робити. Це був справжній жах.

— Як ви допомагаєте воїнам?

— Передусім — фінансово. Але також і соціально: поширюю інформацію, роблю репости, беру участь у благодійних заходах. Вірю, що навіть найменша допомога має значення. Кожні 5, 10 гривень важливі — для воїнів, для їхніх родин, особливо тих, хто втратив близьких.

Одного разу я брала участь у творчому вечорі, присвяченому пам’яті загиблих. Це був не концерт у звичному розумінні, а дуже глибокий, емоційний захід. Одна жінка написала мені великий пост подяки — сказала, що моя музика допомогла їй знову відчути життя. Вона місяцями не могла взяти себе в руки, не виходила з дому, а після мого виступу знову «вдихнула повітря». Це один із найсильніших коментарів, які я коли-небудь отримувала.

Читайте також: «Я скинув 30 кілограмів! Відмовився від алкоголю, який тягнув за собою нездорову їжу»: лідер гурту «ТІК» Віктор Бронюк про випробування під час великої війни

— Як, на вашу думку, змінився український музичний простір після початку повномасштабного вторгнення?

— Я вважаю, що зміни — радше позитивні. Збільшилась кількість пісень українською мовою. Сьогодні, напевно, 99% нової музики — саме українською, і це дуже тішить.

Раніше часто вважали, що співати українською — це «не модно» або «по-сільському». Російська мова домінувала в медіа й музиці. Але зараз ставлення до української змінилося, і разом із цим змінилася й музика. Це один із небагатьох позитивних наслідків війни: ми стали ближчими до свого, до рідного. І я дуже щаслива, що тепер українська музика звучить повсюди.

— Чому, на вашу думку, частина молоді досі слухає російську музику?

— Я дуже сподіваюся, що таких людей залишилося небагато. Якщо вони ще є, то, мабуть, просто не розуміють або не хочуть усвідомити, наскільки це шкодить.

Не хочу нікого засуджувати, але, можливо, дехто просто не розуміє, що їхні дії — це підтримка культури країни-агресора. Я не витрачаю енергію на осуд таких людей — краще спрямувати сили на створення якісної української музики, яка сама зможе переконати.

Раніше в ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» відома акторка Катерина Гулякова розповіла про найжахливіші моменти перших місяців великої війни, прощання з донькою та зйомки під час тривог.
118
Читайте нас у Facebook