Схема досить проста — з одного боку, обкласти квазі-екологічним податком виробників товарів масового вжитку. Мовляв, найбільше твердих побутових відходів утворюється з упаковки товарів: поліетиленових пакетів, пляшок, пластикових судків з-під харчових товарів, пластмасових ємностей з-під побутової хімії і т.п. За їх логікою, виробники повинні у вигляді податків на виробництво упаковки і товарів в упаковці оплачувати роботу уряду, який з усіма цими відходами і сміттєзвалищами залишається один на один.

З іншого боку, крім податку схема передбачає введення на законодавчому рівні "зеленого тарифу" на електроенергію і теплову енергію, яка виробляється з побутових відходів (в тому числі і шляхом спалювання). Тобто якщо ти використовуєш як паливо тверді побутові відходи, то держава тобі дозволяє продавати вироблену енергію за цінами у два з половиною рази вищими, ніж тепловим електростанціям, які працюють, скажімо, на вугіллі. Тому що спалювати відходи — це нібито дуже екологічно. Але подібне поводження з відходами настільки далеке від екологічності, що навіть не хочеться витрачати час на аргументацію цього твердження.

Вся ця історія з намаганням заробити на твердих побутових відходах тягнеться ще з домайданівских часів, що свідчить про значну інерцію наших політичних і бізнес-еліт і нерозуміння та неприйняття ними того факту, що Україна підписала Угоду про асоціацію з Євросоюзом і зобов'язана імплементувати у себе європейські норми поводження з відходами. Старі бізнес-групи ніяк не хочуть змиритися з тим, що вони живуть у новій економічній і політичній реальності.

Як підмітила науковий співробітник Інституту економіки природокористування та сталого розвитку НАНУ Тетяна Омеляненко у своєму блискучому аналізі, що вона його недавно оприлюднила на своїй сторінці Фейсбук, першими проектами законів, у яких уже містилися ідеї податку на упаковку та ідеї стимулювання спалювання відходів заради "зеленого тарифу", були проекти № 2611а та 2612а від 18.07.2013 року. Потім ці ідеї випливли вдруге у проекті закону № 1742-1 від 17.01.2015 р. з акцентом на централізацію управління сферою захоронення та утилізації ТПВ через Нацкомпослуг. Згодом ідеї податку і спалювання матеріалізувалися у проектах законів 3198-1, 3199-1 та 3200-1 від 21.10.2015 вже з урахуванням реформи децентралізації. "Тому проекти законів 4836, 4837, 4838 від 16.06.2016 р доцільно розглядати як четверту ітерацію з тими ж самими ініціативами (з незначними редакційними відмінностями від законопроектів 3198-1 та 3199-1 та 3200-1)",— доводить Тетяна Омеляненко.

Ми б додали до її слів, що 21 червня, тобто кілька тижнів тому, ми мали вже п'яту реінкарнацію цих ідей — Комітет ВР з палива та енергетики рекомендував голосувати за оновлений законопроект №4835, у якого з'явилася у номері приставка "д", і цього ж дня було зареєстровано проект закону "Про внесення змін до Закону України "Про відходи" (щодо імплементації вимог директив ЄС у сфері поводження з відходами), реєстраційний номер 6602. Тепер давно знайомі автори цих ініціатив прикриваються необхідністю імплементації європейських директив, як того вимагає добута кров'ю (у буквальному сенсі) Угода про асоціацію.

Але суть законодавчих ініціатив від 21 червня 2017 року та сама, що й у попередніх, і далека від практики ЄС: знову бачимо спробу обкласти бізнес податком на упаковку та дозволити "зелений тариф" за спалювання відходів. У разі реалізації такої схеми суспільство дуже дорого заплатить за вирішення проблеми побутових відходів — більше, ніж воно коштує насправді.

Адже відходи упаковки в Україні вже переробляються, проблема полягає лише у їх зборі, тобто — роздільному зборі відходів. Наведу тут дані, що їх озвучив Виконавчий директор Асоціації "Укрпапір" Едуард Литвак. Так, целюлозно-паперова галузь в цілому виробляє близько 600 тис. тонн упаковок для різної продукції (з них 80% призначені для продуктів харчування) і 150 тис. тонн продукції санітарно-гігієнічного призначення. Основна сировина для галузі — це макулатура.

В Україні переробляється близько 1,1 млн тонн макулатури, з яких тільки 800 тис. тонн збирається організаціями-заготівельниками, а близько 300 тис. тонн щорічно на суму 55 млн доларів завозиться з-за кордону". І така ситуація складається саме через відсутність системи розширеної відповідальності виробника і, як наслідок, відсутності системи роздільного збору.

Отже відходи, які б могли бути перероблені, просто прямують на звалища… А переробні підприємства натомість витрачають шалені кошти на імпорт таких "відходів" для переробки… Парадокс?!

Але найгірше навіть не це — проблема відходів так і не буде вирішена. Це як купити на антикварному ринку десь у Італії за якісь дурні гроші справжню італійську старовинну фарфорову тарілку у справжнього італійця, а потім удома виявити, що це сучасна підробка з пластику, яку вам підсунув нечесний мігрант з Балкан.

Таке відчуття ошуканості усіх нас чекає згодом, якщо вказані законопроекти приймуть — введуть податок на упаковку і дозволять спалювати відходи за "зеленим тарифом". Хтось залишиться з грошима, а ми — з пластиковим сміттям.

Що ж робити, щоб звалища зникли, побутові відходи перестали бути загрозою для навколишнього середовища і людей та темою для політичних спекуляцій? Треба викинути на смітник, даруйте за каламбур, усі вищеназвані законопроекти та йти за прийнятим планом імплементації європейських директив, які Україна зобов'язалась імплементувати в рамках Угоди про Асоціацію (зокрема, Рамкової Директиви 2008/98/ЄС про відходи та Директиви 1999/31/ЄС про захоронення відходів). Треба нарешті затвердити Стратегію поводження з відходами, яка вже написана і опублікована, та на її основі створити новий закон "Про відходи", як того вимагає План імплементації Рамкової Директиві 2008/98/ЄС про відходи.

Якщо новий закон про відходи справді буде зроблений на основі духу і букви директив ЄС та на базі Стратегії поводження з відходами, то він не міститиме ні податку на упаковку, ні "зеленого тарифу" на спалювання, а базуватиметься на ієрархії поводження з відходами, прийнятій у ЄС, де захоронення і спалення — це останні операції, після повторного використання і сортування. Що стосується побутових відходів, цей новий закон впроваджуватиме принципи розширеної відповідальності виробника та роздільне збирання відходів. Щоб відходів утворювалося менше, щоб усе, що можна використати як вторинну сировину, поверталося назад у економічний обіг, щоб органіку використовували для компостування і щоб для спалювання не залишалося майже нічого.

Ось тоді з наших телевізійних новин тема сміттєзвалищ зникне сама собою.