На заваді розвитку в Україні фіксованого широкосмугового доступу (ШСД) до мережі інтернет давно стоїть одне комплексне питання — доступ до інфраструктури. Побудова телекомунікаційної мережі потребує використання вже існуючої інфраструктури: стовпи, каналізація, будинки. Однак чіткого регулювання умов, на яких власник об'єкта інфраструктури має надати до неї доступ оператору телекомунікації, в Україні до недавнього часу не було.

Оператори і провайдери часто стикалися з відмовою у доступі до інфраструктури чи завищених цінах. Це негативно впливало на розвиток ШСД, оскільки конкретний об'єкт інфраструктури часто є безальтернативним для побудови мережі. Саме ці проблеми має вирішити закон про доступ до інфраструктури, який набув чинності 4 червня 2017-го.

Але реалізація прийнятих норм передбачає затвердження підзаконних актів — Правил та Методик нарахування плати за доступ до кожного виду інфраструктури. Для їх ухвалення у відповідних міністерствах створено ряд робочих груп. Але процес дуже затягнувся — вони мали бути ухвалені ще декілька місяців тому. Чому так сталося, Delo.UA розповів юрист сектору IT та Телеком Офісу ефективного регулювання BRDO Гліб Щеголь.

Як телеком-ринок сприйняв закон про доступ до інфраструктури? Чи були норми, які викликали невдоволення у провайдерів?

Закон був розроблений профільним комітетом Верховної Ради і врахував більшість побажань операторів телекомунікацій. Асоціації і бізнес підтримують нововведення, що запроваджуються законом, і з нетерпінням чекають на його реалізацію.

А як до цього закону поставились власники інфраструктури?

Будь-який бізнес, а особливо український, негативно ставиться до втручання держави у власну діяльність. Тим більше намагаються уникнути втручання держави монополісти, а власники інфраструктури, природньо, є монополістами, хтось на рівні багатоквартирного будинку, хтось на рівні міста чи області.

Тому практично всі обмеження, які встановлює закон, сприймаються ними в штики.

Закон зобов'язує надавати економічно обґрунтовані і рівні для всіх учасників умови доступу, що обмежує можливості монополістів використовувати своє становище для здійснення зловживань.

В парламенті звучали аргументи, що закон про доступ до інфраструктури дозволить інтернет-провайдерам покращити якість покриття, розвивати бізнес в регіонах, забезпечити здорову конкуренцію і навіть знизити вартість послуг. Від провайдерів навпаки лунали думки, що встановлені законом граничні тарифи є зависокими, тому кінцеві споживачі усе ж таки будуть платити більше. Хто з них має рацію?

Сьогодні складно визначити, чи є тарифи завищеними: власники інфраструктури до вступу закону в дію відмовлялися обґрунтовувати власні тарифи. Прийняття методик розрахунку тарифів якраз направлене на виправлення цієї ситуації: власники будуть зобов'язані розкрити витрати, пов'язані з додатковим навантаженням від телекомунікаційних мереж, і тарифи компенсуватимуть ці витрати з певною маржою на прибуток. Це справді знизить вартість прокладання мережі, що повинно зробити економічно вигідним надання послуг широкосмугового доступу в інтернет у місцевостях з низькою густотою населення. Це, відповідно, дасть поштовх до розвитку у регіонах.

Рівні умови доступу також однозначно сприятимуть росту конкуренції. Щодо зростання чи зниження цін для кінцевого споживача: зростання однозначно чекати не слід, адже закон не зобов'язує власників інфраструктури піднімати ціни, якщо вони нижчі, ніж граничні тарифи, лише знизити ті, що перевищують.

При цьому, звісно, навряд чи провайдери знизять вже існуючі тарифи для абонентів. Проте вони матимуть певний "запас міцності" у випадку зростання витрат через інфляцію, наприклад, що дозволить зберігати стабільні тарифи протягом довшого часу.

Як раніше отримували доступ до різних видів інфраструктури? Хто встановлював вартість на конкретні об'єкти інфраструктури?

До прийняття закону питання доступу до інфраструктури не регулювались (за виключенням доступу до кабельної каналізації електрозв'язку, яка належить операторам/провайдерам телекомунікацій).

Власники інфраструктури на власний розсуд встановлювали розмір плати за доступ.

Наприклад, у липні цього року КП "Київміськсвітло" за підключення до власних опор електроосвітлення на ділянці 3 км запросило у провайдера телекомунікацій майже 300 тис. грн (це приблизно 1 тис. грн за підключення до однієї опори).

Що конкретно передбачено в проектах Правил та Методик нарахування плати за доступ до кожного виду інфраструктури?

Наприклад, Правила зобов'яжуть власника надавати відповіді на запити у чітко обумовлений термін, а не затягувати по півроку "неправильним" операторам. Також у власників буде право відмовити у доступі лише за відсутності технічної можливості, що можна перевірити, звернувшись до відповідних експертних організацій.

Раніше ж можна було отримати відмову без жодних пояснень і обґрунтувань.

Інший документ — Методики — визначає механізм формування та встановлення розміру плати за доступ до елементів інфраструктури. Тобто вказує, які витрати власник може включити до розрахунку вартості доступу, а також зобов'язує власника показати ці розрахунки. Таким чином можна буде оцінити, завищені чи занижені граничні тарифи і прийти до економічно обґрунтованих. При цьому ціна, розрахована згідно методики, буде однаковою для всіх, що розвине конкуренцію.

Чому відбувається затягування з боку Мінрегіонбуду та Міненергетики?

Почалося затягування ще навесні — перші робочі групи були створені лише в середині травня, деякі взагалі лише в кінці липня. Закон же був опублікований ще 4 березня і передбачав прийняття актів до 4 червня. Незважаючи на регулярні засідання робочих груп, обговорення проектів постанов триває надзвичайно довго, оскільки дискусії точаться майже навколо кожного пункту.

Представники підприємств-власників інфраструктури та відповідних міністерств нарікають, що закон є недосконалим, в ньому не враховані їх інтереси (хоча представники усіх зацікавлених міністерств входили до робочої групи по розробці закону, а сам документ погоджувався відповідними міністерствами).

Насправді інтерес власників інфраструктури полягає в можливості самостійно ухвалювати рішення про доступ до власної інфраструктури того чи іншого суб'єкта господарської діяльності та самостійно встановлювати розмір плати за доступ до інфраструктури.

Наприклад, представники власників інфраструктури, до яких прислухаються відповідні органи, просувають такі формулювання правил і методик, за якими технічні умови повинні видаватися на кожний елемент інфраструктури. Тобто для прокладання мережі в межах одного кварталу разова плата за доступ до електроопор може скласти більше 80 тис. грн. Якщо дозволити подібні формулювання, ціна ШСД до інтернету справді в рази підвищиться. Таким чином буква закону буде збережена, але дух закону повністю зневажено.

Чи зверталися ви до Олександра Данченка, який очолює профільний комітет парламенту, та до заступника глави АП Дмитра Шимківа щодо затягування із прийняттям підзаконних актів, без яких зміни не запрацюють?

Питання виконання Кабміном та центральними органами виконавчої влади положень закону щодо розробки правил та методик розглядалось на черговому засіданні комітету Данченка 21 червня. Це розкрило проблеми комунікацій всередині міністерств: наприклад, представники Міністерства інфраструктури лише на цьому засіданні усвідомили необхідність розробки відповідних актів, хоча представники BRDO ще за місяць до того повідомляли міністерство про готовність надати власні напрацювання і брати участь у роботі відповідної робочої групи.

Засідання комітету дало певний поштовх у процесі розробки нормативних актів, проте жоден документ, навіть узгоджений робочою групою, ще не був висунутий на громадське обговорення, яке повинне тривати мінімум місяць перед прийняттям акту.