Плазмові телевізори свого часу уособлювали технологічний прорив: вони стали символом розкоші, піднімали стандарти зображення та змінювали уявлення про домашній кінотеатр. Їхні яскраві кольори, високий контраст і великі діагоналі приваблювали мільйони споживачів у всьому світі. Проте сьогодні ця технологія залишилася лише в пам’яті поціновувачів як знаковий етап у розвитку індустрії телевізорів.

Від лабораторної розробки до світового прориву

Перший прототип плазмового дисплея було створено в 1964 році на базі Університету Іллінойсу як частину освітнього проєкту PLATO. Винахідники Дональд Бітцер, Джин Слоттоу та Роберт Вілсон прагнули створити легкий і компактний дисплей для комп’ютерних терміналів. Технологія працювала завдяки тисячам мініатюрних камер, наповнених сумішшю ксенону та неону: електричний імпульс перетворював ці гази на плазму, а світіння фосфорів формувало яскраве зображення.

Довгий час плазмові панелі залишалися рідкістю, та вже у 1992 році компанія Fujitsu випустила перший 21-дюймовий дисплей, а в 1997 році — перший масовий телевізор із діагоналлю 42 дюйми. Ціна у двадцять тисяч доларів робила його доступним лише для обраних, однак це стало початком нової епохи. До перегонів долучилися провідні виробники, і плазма швидко завоювала глобальний ринок великих екранів, пропонуючи тонкі панелі, що перетворювали вітальні на міні-кінотеатри.

До початку 2000-х плазмові телевізори стали лідерами у своєму сегменті. Вони пропонували унікальні переваги: самосвітні пікселі для глибокого чорного кольору, яскравість, високу частоту оновлення та широкі кути огляду. Моделі на кшталт Panasonic Viera PA30 та Pioneer Kuro стали еталонами якості, до яких прагнули інші виробники.

Причини занепаду та кінець епохи

Попри численні переваги, плазмові телевізори мали й значні недоліки. Найслабшою ланкою стало високе енергоспоживання: середня 50-дюймова панель споживала вдвічі більше електроенергії, ніж LCD-аналоги. Яскравість плазми також поступалася LCD — у світлих кімнатах зображення виглядало тьмяно, що впливало на вибір покупців у магазинах. Вважався суттєвим недоліком і ризик вигорання екрана, який турбував геймерів та тих, хто часто використовував телевізор для перегляду каналів із постійними статичними елементами.

Окрім цього, виробництво плазмових панелей було дорогим і складним, що позначалося на кінцевій ціні та масі пристроїв. Зі зростанням попиту на вищу роздільну здатність плазма почала поступатися LCD, які швидше вдосконалювалися та здешевлювалися завдяки масовому виробництву. З появою OLED-панелей плазмові телевізори остаточно втратили конкурентоспроможність: OLED запропонували ще кращу якість чорного кольору, вищу енергоефективність і відсутність проблем із вигоранням.

«LG і Samsung наслідували їх приклад, згорнувши свої лінійки до кінця 2014 року».

У підсумку, вже у середині 2010-х років основні виробники послідовно закривали виробничі лінії. Попит на плазму впав до мінімуму через дорожнечу, складність виробництва та стрімкий розвиток нових технологій. Відродження плазми у 2025 році неможливе — виробничі потужності повністю демонтовані, а сучасні OLED і QLED значно випередили її за всіма показниками.

Тим не менше, спадщина плазми залишила помітний слід. Її концепція самосвітних пікселів, глибокого чорного та ідеальної контрастності надихнула творців сучасних телевізійних технологій. Саме ці ідеї стали базою для подальших інновацій у світі телевізорів, зробивши якість домашнього перегляду ще кращою.

Источник: kurazh.org