Коли боєць зазнає поранення, йому надає першу допомогу парамедик. Далі постає нелегке завдання — добратися до стабілізаційного пункту. Це перша точка, де кваліфіковані лікарі прийдуть на допомогу й стабілізують стан пораненого, щоб він став транспортабельним. І вже потім — до лікарні чи шпиталю. Все відбувається за лічені хвилини. Щоб врятувати життя військового, зволікати не можна. 

Про те, як працює стабілізаційний пункт, йдеться у сюжеті каналу «Украина Сейчас». 

Люди, які зібрались у стабпункті, ніколи не думали, що підуть на війну. Але так склалося, що після 24 лютого 2022 року стояти осторонь вони не змогли. 

Тут вся Україна. Із західної багато. А я — з півночі. З усіх куточків. До жовтня 2022 року в мене навіть не було військового квитка. Я пішла волонтеркою від початку повномасштебного вторгнення. І коли запитали, чи не знаю я фельшера, який би зголосився працювати у стабілізаційному пункті на фронті, я подумала й відповіла, що знаю — це я», — каже Вікторія, яка виконує обов’язки начмеда 16 батальйону ТРО. 

Над евакуацією пораненого бійця з передової, поки він потрапить у госпіталь, працює понад 30 людей, розповідає координатор стабілізаційного пункту на ім’я Сергій. Він першим отримує інформацію про те, що зараз привезуть пораненого для надання допомоги. 

«Чому я цим займаюсь? Коли був приліт по Краматорську, ми поїхали й врятували хлопця з перебитою артерією. Зрозумів, як це важливо — вчасно встигнути й надати фахову допомогу. Тепер я тут», — пояснює Сергій. 

Володимир — невропатолог. Колись був військовим медиком, служив за контрактом. Звільнився по його завершенні у 2021 році, відкрив власну справу.  Але почалась війна — і він зрозумів, що потрібен тут, поблизу передової, щоб рятувати бійців. 

 На обстріли ніхто не зважає

Страшно було у перший день, коли тільки почали працювати, кажуть лікарі. Тоді від росіян прилетів «сюрприз». А тепер вони вже знають, що обстріли з мінометів і артилерії були й будуть. Але ж ти не кинеш людину, яку рятуєш. Навчилися на слух визначати, коли потрібно ховатись разом з пораненим, а коли — пощастить і вдарить десь подалі. 

Найстрашніше, коли ти робиш все, щоб поранений жив, але втрачаєш його. Відірвані кінцівки, важке поранення мозку — усе це медики стабілізаційного пункту бачать щодня. Був випадок, коли не змогли врятувати свого лікаря. Він евакуйовував бійців і в нього прилетів уламок міни. 

Але більшість поранених, навіть дуже важких, медики рятують. І щиро радіють, коли отримують на знак подяки подарунки від вдячних пацієнтів — букет бузку чи шматок надкушеної шоколадки. Бо розуміють, чого вартує такий прояв вдячності. 

Источник: informator.ua