Назарія Войтовича провели в останню путь у рідному Радивилові, на Рівненщині.

У 18 років він став на захист Києва, а вже за кілька місяців — боронив Україну на Сході. Мріяв про найшвидшу перемогу, а після неї — про кар’єру актора, а нині тисячі людей прийшли на прощання з ним, йдеться в ТСН.

Завжди веселий та життєрадісний – Назарія Войтовича у його рідному місті Радивилів знали чи не усі. «Він тут місцева зірка, ні одного концерту в нас в місті без нього не відбувалося», — розповідає мама полеглого бійця Ольга.

За місяці на війні він став своїм і для побратимів. «По віку він міг бути моїм сином, він був не по своєму віку дорослим, він підтримував тих, кому було тяжко», — твердит «Док».

«Це він так казав, що хто, як не ми, мам. Мам, не плачте, там тоже чиїсь діти», — переказу слова сина жінка.

Отримав позивний «Малий», бо був серед побратимів чи не наймолодшим, ще вчорашній школяр і майбутній соцпрацівник за спеціальністю. В нього була купа захоплень – кікбоксинг, футбол, а ще шалена мрія з дитинства – стати актором. Та найважливішою справою життя стала для Назарія- Перемога. Він швидко опанував військову справу і вже влітку «Малий» боронив Україну на сході. «Він рвався на фронт, бо там хлопці, там хлопцям треба допомога», — пригадує слова сина мама.

Він був і справді підтримкою для побратимів. «Барс», який кілька днів поспіль з Назарієм — тоді ще 18-річним студентом університету Драгоманова- намагалися записатися до тероборони Києва, тепер завдячує «Малому» життям, коли йому прилетіло в окоп. «Він мене з уламків діставав, я був непритомним. Якби не він, то я не знаю, чим би це закінчилось. Він отримав контузію, але залишився далі виконувати бойове завдання»,- розповідає боєць.

Нині з Назарієм прощаються навколішки. Минулого місяця йому виповнилося 19, він отримав звання молодшого сержанта.

Источник: tsn.ua