Не хочеться потім червоніти перед своїми дітьми. Айтівці розповіли про рішення залишитися в Україні
Айтівці, які свідомо залишилися в Україні, розповіли DOU про свої будні, допомогу українській армії та про те, як ухвалювали рішення не виїжджати.
Айтівці поділились, що навіть не думали про виїзд, бо не бачать себе в іншій країні та хочуть чимось допомогти, зокрема донатами.
«І думки такої не було, щоб виїхати. Від самого початку війни, оцінивши свої можливості, зосередився на фінансовій допомозі. І кожного місяця від початку 70% відсотків моєї зарплати йде на донати (ПЖ)», – сказав Front-end розробник.
«Насправді не виникало навіть думки емігрувати кудись на постійне проживання. Я не змогла виїхати навіть на короткий час, бо морально мені було легше залишатись тут, завдяки ЗСУ це стало можливим. В такі критичні моменти своє стає особливо цінним. Щаслива, що залишилась, попри все. Працюю онлайн, доначу на ЗСУ. Насправді мій графік не змінився надто сильно. Соромно, що не волонтерю в організаціях», – поділилась UX/UI-дизайнерка.
«Для мене це не був тяжкий вибір (це взагалі був не вибір), бо це моя країна і мені дуже боляче на це все дивитися. Від початку війни я почав потроху волонтерити. Відвозив їжу та все необхідне в спеціальні точки збору, окрім цього, звичайно, донатив частину коштів на ЗСУ.
Після того, як мій вітчим пішов знищувати ворога, я збираю кошти для підтримки його бригади. Запустив невеликий збір грошей на купівлю повнопривідного джипа, щоб він міг ефективно пересуватися. Коли куплений мною джип знищили, я зібрав гроші на мікроавтобус. Зараз продовжую сприяти нашій перемозі над ворогом!» – прокоментував Middle .NET Dev.
«Я не розглядав інших варіантів. Як почалася війна, тато пішов на фронт. Домовилися, що я працюю і забезпечую його і підрозділ, а також відповідатиму за його бізнес. А він захищатиме нас із сім’єю від русні. Працюю 12-15 годин на день. Заробляю максимальну кількість грошей. Витрачаю на речі для підрозділу тата та інших підрозділів військових з моєї родини», – поділився Senior DevOps Engineer.
«Ухвалили рішення залишатися до 24 лютого, коли в сімʼї обговорювали, що робити, якщо буде повномасштабне вторгнення. Не виїжджали з Києва і весь час намагаємось бути корисними, тому що Україна – це наш дім. Допомагаю зі зборами, постійно доначу на ЗСУ, орендуємо квартиру для сімʼї переселенців, купляємо та збираємо речі та їжу для переселенців», – написав Lead Product Designer.
Також серед причин залишитися називали бажання виховувати дітей саме в Україні.
«Вибору і не було, бо я люблю Україну. Це і моя сила, і моя слабкість. Також для мене важливо тут лишатися, бо коли майбутні діти запитають “Мамо, а що ти робила під час війни?”, не хочеться червоніти й казати, що я переховувалася за кордоном. Хочеться виховати дітей-патріотів, які теж залишаться в разі повторної війни, коли будуть дорослі. Доначу 10% від зарплати, здебільшого це великі збори, перевірені телеграм-канали та збори від колег у робочому благодійному чаті», – написала DevOps.
Також є випадки, коли айтівці все ж виїжджали за кордон, але з часом повернулися. Були й ті, хто до 24 лютого перебував за кордоном, але вирішив повернутися додому в складний період.
«У березні 2022-го втікав з міста від бомбардування, виїхав за кордон (був знятий з військового обліку), перевів дух і за три місяці повернувся, щоб не віддавати половину доходу податками й орендою – натомість посилено донатив весь рік (сума донатів перевершила всі сумарні витрати і становила близько $50 тис.). До цього якийсь час жив за кордоном і повернувся після Майдану, на піднесено-патріотичній хвилі. Сумував – бувало, шкодував – ніколи. Доначу на великі фонди, збори знайомих, невеликі запити на кількасот доларів для знайомих воїнів закриваю сам – бронік, шини тощо. Маю дві фултайм-роботи. Вільний час витрачаю на фізичну підготовку на випадок мобілізації», – пише DevOps Consultant.
«До початку війни перебував за кордоном, щось на кшталт воркейшену. З ранку 24-го почав шукати всі можливі варіанти дістатися в Україну. Не можу сказати, що не було думок залишитися за кордоном і чекати, коли виїде моя сімʼя, але це швидко минуло і вже за кілька днів через Румунію та Молдову зміг дістатись додому.
Це рішення, як на мене, просто єдино правильне. Працюю повний день, періодично допомагаю в благодійному фонді, частина коштів йде на “Повернись живим”, також закриваю деякі збори та закидаю на медійні збори на кшталт Стерненка. На початку війни і пісок в мішки набирав, і таскав волонтерку, всіляке було. Рік працював у волонтерському проєкті, але розробка закінчилась, зараз дуже рідко щось на підтримку роблю», – написав Senior Front-end Developer.
Частина з опитаних не лише донатить, а й готується до мобілізації.
«Найкращі люди країни віддають усе в боротьбі проти русні. Звалити – це недостойний вчинок щодо них, країни і себе. Задонатив більше як мільйон гривень, поступово лікую травми і покращую фізичну форму до потенційної мобілізації», – поділився Senior Software Engineer.
«До повномасштабного вторгнення я розглядав варіант покинути країну. Передусім через тиск дружини. Вона дуже боялась війни й сильно переживала протягом декількох місяців перед вторгненням. З падінням перших ракет я вивіз сімʼю на захід країни та вирішив продовжити працювати, бо тільки у мене точно залишалась робота і потенційно потрібно було б утримувати усіх батьків.
Але про виїзд забув остаточно, хоч мені й пропонували такі варіанти. Я постійно думаю про мобілізацію, картаю себе, що не у війську, і розумію, що мій час настане. Тому як можу готуюся до цього. Здебільшого це тактична медицина та фізична підготовка. Не мобілізуюся сам, оскільки переживаю за фінансове становище дружини, тому намагаюся сформувати для неї достатню фінансову подушку. Наразі в компанії організовую збори для своїх знайомих у війську й сам доначу. Час від часу їду до хлопців з волонтерською допомогою. Зараз тільки там я відчуваю себе живим», – пише .NET Developer.
Источник: mc.today
